У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати
І для себе, й для діток.
А вода біжить з відерця,
Витікає прямо вмить.
Ухопивсь ведмідь за серце —
І не знає, що робить.
Підкажіть скоріше, діти,
Чим ведмедю пособити?
Динамічний ігровий вірш-загадка про ведмедя-дбайливця, який стикається з побутовим курйозом через діряве відро. Твір сповнений доброзичливого гумору та націлений на інтерактивне залучення юного читача до співпереживання і логічного мислення.
У повоєнне двадцятиліття Михайло Стельмах, визнаний майстер масштабної епічної прози, активно й натхненно творив для дітей, розглядаючи дитячу літературу як окремий простір естетичного виховання та збереження фольклорної скарбниці. Твір увійшов до масиву авторських віршованих казок та ігрових поезій («Журавель», «Колосок до колоска», «Як журавель збирав щавель»), що публікувалися у профільних виданнях («Малятко») та збірках видавництва «Веселка».
Сюжет про ведмедя органічно продовжує традицію української анімалістичної байки та докучливої казки, але в інтерпретації Стельмаха позбавляється сатиричного жала. Образ господаря лісу тут олюднений крізь призму батьківської турботи та нехитрого сільського побуту.
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень, що надає ритму пісенної пружності, жвавості та наспівності. Структурно твір є суцільною оповідною мініатюрою з перехресним та парним римуванням (долині — малину, струмок — діток, хати — поливати, відерця — серце, вмить — робить — пособити).
Центральний образ ведмедя поєднує в собі лагідну антропоморфність і традиційну фольклорну вайлуватість: колоритне дієслово «чалапає» влучно передає поставу персонажа, контрастуючи з дзвінкою мелодикою літнього струмка. Мотив праці розгортається не заради користі, а через категорію сімейної опіки («І для себе, й для діток»), що створює теплу морально-етичну домінанту.
Композиція побудована за принципом раптового комічного ускладнення: драматизований жест («ухопивсь ведмідь за серце») є класичною добродушною гіперболою, що знімає дидактизм. Фінальне риторичне звернення-запитання («Підкажіть скоріше, діти...») руйнує межу між читачем і текстом, перетворюючи поезію на інтерактивну педагогічну гру-розраду.
Теми: дитяча література · вірш-загадка · родинна турбота · доброзичливий гумор · праця та взаємодопомога