Мак цвіте

(ЛЕГЕНДА)

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля —
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручує ординець:
Він одшукав живий гостинець —
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп'є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі —
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, кат.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров'ю тягнеться твій слід.
Уже над юністю твоєю
Аркан свистить, сичить змією.
І враз відсічена петля
Безсило впала у поля.
Козак-нетяга у долині
Рубнув її і вже стежину
Дівчині вказує у бір:
"Ми ще зустрінемось, повір".
Ординець блимнув хижим оком.

На луку впав, гикнув і скоком
Помчав з ординцями в байрак.
Втікай, козаче!
Та козак
Втікать не думав. Ще дівчину
Провів очима й по долині
Навскіс напасникам помчав.

Травневий день в кільці заграв
На сполох бив всіма громами,
І блискавка небесні брами
Розчахувала навкруги...
Все ближче, ближче вороги,
Злостивий усміх рве їм губи —
Отак і мчить землею згуба,
Жадібна, дика, навісна,
В краплинах крові і багна.
Козак ударив із пістоля,
Й розлігся крик посеред поля:
На стремені торгаш завис,
І кінь його поніс, як біс,
І степ востаннє над рікою
Ординець міряв головою...
Все ближче коні, лиця злі,
Схрестились, скрегнули шаблі,
Переплелися іскри з кров'ю,
І знову криком Придніпров'я
Прошив у жасі людолов.
Та біснувалась криця знов,
Шипіла кров, шипіла піна.
Козак вимощував долину
Чужинським трупом, як умів,
Як вчився в Січі і в братів
На славнім Доні у поході.
Ординців б'є козак вже в броді.
Бере ординців переляк:
"То це шайтан!
Це не козак!"
Козак всміхнувся в довгі вуса:
"З шайтанами не вперше б'юся.
Узнали, що таке козак,
Якого люди кличуть: Мак".
І знову зброя у двобої
Дзвенить над збитою водою,
І квасить нелюдів ріка,-
Не ломить сила козака.
Та от надходить чорна зрада:
Дрантя, попихач скрався ззаду,
Він чином — кат, душею — гад.
Увесь продався за дукат.
Тихцем підвів іуда зброю,
Озвався постріл над рікою,
І на коня схиливсь козак.
"Пропав козак! Загинув Мак!" —
Ординці кинулись до нього.
Козак на них поглянув строго:
"Ні, не загинув я, кати,
Поміж людьми мені цвісти!"
Кати підводять вгору зброю:
"Твій цвіт, життя вже за тобою,
Козаче, зробимо отак:
Шаблями скришимо на мак..."
Ординці воїна скришили,
На землю впало тіло біле
І, наче зерно, проросло,
А влітку маком зацвіло...

Давно ординців і іуду
В моїм краю забули люди,
Бо їхній слід — страшний укіс —
Травою мертвою поріс.
А мак цвіте віки в роздоллі —
В косі дівочій і у полі.
А мак цвіте!

Про вірш

Героїко-трагедійна віршована легенда про самопожертву молодого козака заради порятунку полонянки від татарського ясиру. Твір поетично розкриває народно-символічне походження червоного маку як символу пролитої в бою козацької крові.

Історія

Віршована балада «Мак цвіте» Михайла Стельмаха належить до його поетичних творів історико-легендарного характеру для дітей та юнацтва. Стельмах, будучи визначним знавцем українського фольклору й народної демонології, все життя захоплювався думами та козацькими піснями епохи боротьби з турецько-татарською експансією XVI–XVII століть.

Поезія розвиває класичну романтичну традицію переосмислення топонімічних та етноботанічних народних легенд (подібно до творів Тараса Шевченка, Лесі Українки та Олександра Олеся), звеличуючи образ безіменного козака-лицаря як уособлення звитяги, шляхетності й беззавітного служіння рідній землі.

Форма

Твір написано чотиристопним ямбом із переважанням суміжного парного римування (AABB), що надає оповіді стрімкого, пружного і динамічного баладного темпу, спорідненого з кінським скоком та ритмом шабельного бою.

Фонічна структура вірша багата на алітерації свистячих, шиплячих та дрижачих приголосних («свистить, сичить змією», «схрестились, скрегнули шаблі»), які посилюють звукопис смертельного протистояння, брязкоту зброї та свисту аркана.

Як читати

Балада розгортається через контрастне протиставлення двох світів: дикої, грабіжницької сили ординця-людолова («торгаш, ординець, кат», що несе пожежі, аркан і неволю) та безкорисливого лицарства козака-нетяги, для якого порятунок дівочої честі й життя співвітчизниці вищий за власне виживання.

Пейзаж у творі є активним співучасником драми: степ палає пожежами, травневий день розколюється громовицями й блискавками, що підкреслює космічний масштаб боротьби за волю. Образ дівчини, чиє волосся розвівається у відчаї, а сльози падають у брід, уособлює стражденну Україну, над якою нависла петля ясиру.

Кульмінаційна сутичка насичена архетипами козацької міфології: відсікання петлі, свист шабель, поєдинок сам на сам проти переважаючої орди. Фінальна трансформація крові полеглого воїна в червоний цвіт маку є високим міфопоетичним синтезом: смерть у бою заради інших долається через вічне весняне відродження землі у цвітінні квітів пам'яті.

Теми: козацька звитяга · самопожертва заради інших · боротьба проти ясиру · походження маку · історична пам'ять · легенди рідного краю

Усі поети