Що посієш, те й пожнеш

Михайло Стельмах

За мотивами болгарської народної казки

Хитрий лис, щербатий лис
Уночі у клуню вліз,
Нишком виліз на драбину,
А з драбини — на бантину, —
Курку — хап! — і у торбину…
Курка чує, що біда,
Курка в крик: "Кудах! Ку-да?!"

У цю пору коло хати
Бігав наш Рябко вухатий.
Крик почув Рябко — і вмить
Рятувати курку мчить.

Лис злякався — скік з драбини,
А вона йому на спину, —
Прищемила хвіст, торбину.
З-під драбини вирвавсь лис,
А Рябко його — за хвіст.
Лис на вулицю як двине,
Кинув курку і торбину,
Лис — в городи, у жита,
А Рябко вчепивсь в хвоста:

"Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе!"
Як рвонеться злодій-лис —
Хвіст — в Рябка, а лис — у ліс…
І голодний, і безхвостий,
Чеше лис до вовка в гості.

Вовка він не раз дурив,
На дурничку їв і пив;
Насміхаючись над вовком,
Крав м'ясце у нього ловко.

От до вовка лис помчав,
На порозі
У знемозі
Лис упав.
Чує: пахне в хаті м'ясо,
Пахнуть смажені ковбаси:
"Любий вовчику-браток,
Дай мені м'ясця шматок…
Знаю, друже, твою ласку, —
Принесеш мені й ковбаску!.."

Обізвався з хати звір:
"Утікай, поганцю, в бір.
Я узнав твою натуру —
Оббілую зараз шкуру!"
Лис підвівся, застогнав,
Лис поволі почвалав,
І голодний, і безхвостий.

"Ну, куди б звернути в гості?
До ведмедя б взяти вбік? —
Так у нього ж вкрав щільник…
Може, кізку навістити? —
Так поїв у неї діти.
В кабана ж вкрав порося,
А у гусоньки — гуся…
Не підеш нікуди в гості!.." —
Йде і стогне лис безхвостий.

Стрівся лис із горобцем:
"Нагодуй мене хлібцем!"
А горобчик — хлопчик щирий —
Виніс лису хліба й сиру.
З'їв усе до крихти лис,
В горобцеву хату вліз,

І, горобчику на диво,
Випив лис барилко пива,
Та й питає горобця:
"Де дістав хлібця, пивця?"
Горобець говорить лису:
"Засівав я коло лісу
І пшеницю, і ячмінь,
І ти, лисе, красти кинь
Та почни орати ниву —
Буде в тебе хліб і пиво".
Гірко лис зітхнув: "Ох, ох!..
Будемо трудитись вдвох.
Надійшла пора орати,
Орачів зве сонце з хати".
Вийшли лис і горобець —
І на поле навпростець.

Горобець оре як треба,
Лис очей не зводить з неба,
Далі каже горобцю:
"Бачиш хмару чорну цю?
В ній дрімає блискавиця,
Що вбиває звіра й птицю.
Я піду вклонюся їй:
"Нас з горобчиком не вбий!"

Лис мерщій побіг в долину,
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком
Та й горобчику — хвалиться:
"Стримав хмару
й блискавицю!"
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.

А горобчик каже лису:
"Все зорав я коло лісу,
Завтра висієм зерно,
Ну, вже й спать пора давно".

Горобець прокинувсь вранці,
Лис хропів ще на лежанці.
Ледве-ледве лис устав,
Похмелятися почав.
Горобець кричить на лиса:
"Чуєш, лисе, не барися,
А берися за мішки —
І на поле навпрошки…"
От горобчик сіє просо,
Лис на пебо блима косо.

Далі каже горобцю:
"Бачиш хмару сизу цю?
Бачиш, небо все вкриває,
Нас з тобою повбиває.
Я піду вклонюся їй:
"Нас з горобчиком не вбий".
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лис зі сміхом лізе:
"Одвернув я хмару сизу!"
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
"Вже засіяв коло лісу.
Буде просо в нас, ячмінь,
Буде все! Цвірінь-цвірінь!"
Проминуло днів доволі,
Горобець трудився в полі,
Лис вовтузився в дворі
Й пив од ранку й до зорі.
В лиса очі аж заплили,
Лис ходив в здоров'ї, в силі,
Тільки в лиса у жнива
Розболілась голова.

"Так гуде, немов дуплянка, —
Не піду я жати зранку.
А в полудень виглядай —
Вийду я збирать врожай".

Лис розлігся у кімнаті,
Горобець йде в поле жати,
До зорі маленький жав,
Лис до ночі пролежав.

Звіз горобчик з поля жито:
"Лисе, будем молотити!"
І зітхнув ледачий лис:
"Та… змолотимо колись".
І розсердився горобчик,
З огорожі вирвав стовпчик:
"Як не кинеш, лисе, лінь,
Я тобі — цвірінь-цвірінь! —
Не дам хліба, не дам пива,
За роботу, лисе, живо!"

Лис зітхнув, поліз на стіг,
А якраз вітрець пробіг.
Лис зрадів і каже з стогу:
"Вийшла буря на дорогу,
Буря нам розвалить стіг.
Я спиню її! Побіг!"
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лізе лис, мов фура.
"Одвернув я,— каже,— бурю!"
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик гордовито:
"Змолотив я, лисе, жито,
Наносив зерна засік —
Хватить нам на цілий рік!"
"От і добре,— лис говорить, —
Оженюсь я, пташко, скоро.
Переїду в інший край,
То поділимо врожай.
Просто будемо ділити:
Ти маленький, я — великий,
Дев'ять часток візьму я,
А десята вже — твоя…"

"Це грабіж! — горобчик каже. —
Забирайся з хати, враже!"
Лис очима люто — блим:
"Сам втікай, бо зараз з'їм!"

Зажурилася пташина,
Вийшла з хати на стежину,
І стежина повела
Пташку прямо до села.
Йде горобчик і ридає,
Наш Рябко його стрічає:
"Хто тебе зобидив так?
Я його зітру на мак!"
"Лис безхвостий, лис щербатий
Виживає мене з хати!.."

"Лис безхвостий? Лиходій!
Це старий знайомий мій.
Ну, бігцем до нього в гості,
Щоб загинув лис безхвостий!"
Сів горобчик на Рябка,
Та й помчали до ліска.
Долетіли вдвох до хати,
Бачать — в хаті лис щербатий
Всівсь на стіл, і їсть сальце,
Та в щербину ллє пивце.
Кинувсь наш Рябко на нього.
Лис зі столу — до порога,
А з порога та й до стогу,
А від стогу прямо в ліс,
А Рябко його — за ніс:
"Я тебе провчу як треба! —
Буде, лисе, комір з тебе!"
Й покотилися клубком
Дубняком, березняком…
Переміг Рябко наш лиса,
На ворюгу подивився:
"Так ти, лисе, і пропав!
Що посіяв, те й пожав!"

Про вірш

Повчальна алегорична казка застерігає від підступності, злодійства й невдячності, наочно ілюструючи невідворотність моральної відплати за скоєне зло. Твір сповнений іронії, напруженої фабульної динаміки та глибокого народного етичного пафосу.

Історія

Створена за мотивами болгарського фольклору, ця казка демонструє інтерес Михайла Стельмаха до взаємодії слов'янських культурних традицій та творчої адаптації інтертекстуальних казкових сюжетів в український мовно-поетичний простір.

У повоєнні роки активізувалися культурні зв'язки з балканськими країнами, і переспіви народних казок братніх народів були вагомим пластом творчості українських класиків, поєднуючи міжнародні сюжети з національним ідіоматичним колоритом.

Форма

Твір написано різностопним ямбом і хореєм із домішками вільного фабульного вірша, що забезпечує гнучкість оповіді та швидку зміну темпоритму від стрімкої гонитви до монологічних роздумів.

Характерне розмаїте римування (суміжне, перехресне, кільцеве) з активним застосуванням дієслівних та звукозорових рим («вліз — драбину — бантину — торбину»), що підсилює кінематографічність дії.

Як читати

Головний персонаж — злодійкуватий лис — зазнає тотального фіаско, розплачуючись за паразитизм і крутійство: спочатку фізичною втратою власного хвоста, а згодом — повною соціальною ізоляцією. Його внутрішній монолог-ретроспекція розкриває довгий ланцюг минулих кривд (обдурений вовк, пограбований ведмідь, скривджена коза), утворюючи замкнене коло вини й відторгнення.

Образ собаки Рябка постає як інструмент неминучої справедливості й захисту плодів мирної праці. Прислів'я, винесене в назву («Що посієш, те й пожнеш»), перетворюється на універсальний філософський закон відплати: підступність позбавляє істоту не лише честі, але й останнього прихистку та підтримки ближніх.

Теми: справедливість і відплата · засудження хитрощів і злодійства · переспів народної казки · моральний вибір · сатира на егоїзм

Усі поети