Арпад
Олесь Гончар
У замку обвалені стелі
Та брухту тисячі тонн.
Хто килими тут розстелить
Між мармурових колон?
У мертвому замку сьогодні
Ніхто не засвітить вогні.
Лиже Дунай голодний
Ноги йому кам’яні.
На вході, роззявивши пащу,
Чатує карбований лев —
Чекає давно пропалих
Дунайських своїх королев.
В саду королівськім пустому
Ясний шелестить листопад.
У даль повернув невідому
Коня степового Арпад.
Куди поведеш свої орди,
В який небувалий похід?
Я знаю, що витязь гордий
З Дунаю не піде на схід!
1945, Будапешт
Про вірш
Поетична рефлексія на руїнах королівського замку в Буді над фігурою засновника мадярської династії Арпада, котрий скеровує свого кам'яного коня в невідому далину згаслої імперії.
Історія
Написано під час перебування в Будапешті восени 1945 року. Будайський замок і площа Героїв у Будапешті містили численні монументи вождю Арпаду, який наприкінці IX століття привів угорські племена на Дунай.
Після запеклих вуличних боїв 1944–1945 років палацовий комплекс у Буді перетворився на згарище тонн брухту та розбитого мармуру, над якими височіли німі пам'ятники колишніх завойовників.
Форма
Вірш написаний чотиривіршами чотиристопного ямба з чергуванням жіночих і чоловічих рим (перехресне римування aBaB).
Композиція побудована за принципом просторового звуження й розширення: від зруйнованих стель і колон замку — до Дунаю біля підніжжя і нарешті до степового коня вождя, зверненого в неозору історичну даль.
Як читати
Порожній розбитий замок постає кладовищем імперських амбіцій: мармурові колони, обвалені склепіння, карбований лев з роззявленою пащею, що марно чекає зниклих королев, та голодний Дунай створюють мотив всепоглинаючого часу.
Образ вершника Арпада на степовому коні, повернутому в невідому даль, символізує фатальний круговерт народів: завойовницький похід, започаткований тисячу років тому, завершився тоннами воєнного брухту та безмовним осіннім листопадом.
Теми: історична пам'ять · руїни імперії · Будапешт і Дунай · круговорот історії · марність завоювань