Був я в середні віки капітаном…
Олесь Гончар
Був я в середні віки капітаном.
Пропадав по тавернах веселих.
І ще не дослідженим океаном
Сміливо я плив на хистких каравелах,
І відкрив я, упертий, мої острови,
Де ні воєн, ні сліз не було, ні крови.
Первісного неба краса полуднева,
І вітер, і сонце, й зелені дерева!..
Коханка моя на імення Людмила
Там щастя зі мною бурхливо ділила.
В столітті двадцятім, відроджений знов,
Шукать острови ті я, впертий, пішов.
Але їх немає, немає й сліда!
На їхніх широтах — кривава вода!
1943
Про вірш
Романтична фантазія про перевтілення в середньовічного мореплавця, чиї омріяні райські острови спокою у жорстокому двадцятому столітті залиті кривавою водою.
Історія
Вірш 1943 року демонструє багатство уяви молодого Гончара, який шукав у світовій історії та географічних міфах альтернативу спустошливій реальності Другої світової війни.
Ім'я коханки Людмили та образ каравел підкреслюють романтичний порив студента-мрійника, силоміць кинутого в окопи тотальної бійні.
Форма
Розлогий чотиристопний анапест із перехресним римуванням, що передає хитавицю океанських хвиль під кілем каравели.
Різкий композиційний злам у фіналі: перехід від ренесансної утопії до кошмару ХХ століття.
Як читати
Подорож на каравелах до островів, де «ні воєн, ні сліз не було, ні крови», постає архетипним пошуком втраченого Едему, вічного прихистку любові й гармонії.
Повернення ліричного героя в ХХ століття обертається катастрофічним відкриттям: на географічних координатах мрії хлюпоче лише кривава вода нової бойні.
Твір викриває трагедію цивілізаційного регресу: доба модерну замість прогресу принесла небачене в історії кровопролиття, зруйнувавши простір для романтичної мрії.
Теми: романтична мрія · каравели й острови · криваве століття · трагедія цивілізації · кохання · пошук гармонії