Моя ти зоре, румунські гори
Стоять кругом, кругом.
А думи вільні, а думи хвильні
Витають десь поза Дніпром.
Сіріють доти чужі навпроти,
Нічого більш нема.
А там десь дома весна знайома
Зелені руки підійма.
Зі сходу вітер духмяних квітів
Довіяв аромат.
Чиє кохання, чиї зітхання
Донеслись вітром до Карпат?
Моя ти зоре, високі гори
Нас не розлучать, ні!
Як вірна поміч, зі мною поруч
Ідеш ти завжди на війні.
1944, Херменешти
(Румунія)
Лірична вечірня медитація в румунських горах, де образ далекої коханої з берегів Дніпра долає ворожі кордони і стає незримою порятунковою супутницею солдата.
Створено в румунському селі Херменешти 1944 року під час оборонних і наступальних боїв перед Карпатами.
Розлука з Україною та чужі сірі ворожі доти на протилежних схилах спонукають автора до пошуку духовної єдності з рідним домом.
Чотиристопний хорей із внутрішніми римами («Моя ти зоре, румунські гори», «а думи вільні, а думи хвильні»), що створює неповторну музичну плавність.
Контрастна колористика: похмурі сірі ворожі укріплення проти зелених рук української весни.
Вітер зі сходу постає вісником любові, який перелітає через Дніпро і Карпати, долаючи воєнне роз'єднання та даруючи надію.
Кохана постає в образі провідної зорі, що не просто чекає в тилу, а йде поруч у небезпеках, перетворюючись на бойового побратима й моральний щит.
Єдність природи, любові й патріотичного почуття знімає відчуття самотності на чужині, підносячи фронтове кохання до містичної висоти.
Теми: Карпати · Румунія · вечірня тиша · вітер зі сходу · зоря-оберіг · кохання на відстані