Білу ніч, як кришталь, дзвінку
Крик ракети прорвав.
Небо все у кривавім вінку,
В терновім вінку заграв.
— Хлопці,
Кому з нас сьогодні вмирати? —
Питається хтось із нас.
Мовчки бредуть білі халати.
Крик ракети погас.
Звиклі до крові, на все ми готові.
До смерті втоптали шляхи.
Ми знаєм — нам буде у праведнім слові
Прощено всякі гріхи!
Драматична розвідка боєм у снігових маскхалатах під кривавим вінком освітлювальних ракет, де воїни звикли до смерті й вірять у відпущення гріхів перед Богом правди.
Створено на зламі 1944–1945 років під час зимових боїв в Угорщині та Словаччині, де білі маскувальні халати були єдиним захистом у відкритому полі під час нічних атак.
Пряма присутність смерті спонукала солдатів до гранично відвертих розмов про те, хто саме загине в сьогоднішньому рейді.
Тристопний анапест із різкими цезурами, що відтворюють тиху ходу розвідників у заметах і раптовий спалах сигнальної ракети.
Контрастна колористика кришталево-білої ночі та кривавого вінця заграв, що перегукується з євангельським терновим вінцем.
Питання «Хлопці, / Кому з нас сьогодні вмирати?» вимовлене буденно, без паніки, виявляючи найвищий ступінь фронтової адаптації, де смерть стала постійним супутником.
Мовчазна хода «білих халатів» у темряві нагадує процесію тіней або жертовних агнців, що йдуть на заклання в ім'я майбутнього життя.
Впевненість у тому, що солдатам «у праведнім слові / Прощено всякі гріхи», є моральною реабілітацією воїна, чиї вимушені провини викуплені власною кров'ю та стражданням.
Теми: зимовий бій · маскхалати · смерть поруч · кривавий вінок ракет · прощення гріхів · розвідка