Оженився я в суботу —
А в неділю на війну.
А тепер я, брат, в піхоті
І до тещі — ні ну-ну.
Правда, є вже переправи,
Але ж трохи не з руки
До Полтави з-за Морави
З-за цієї, брат, ріки.
За столом саме в неділю
Я покинув молоду,
Так не встигши і весілля
Відгуляти до ладу.
Будьмо, друже! Будьмо, пиймо!
Що лишилося тепер?
Чоловіка взяла в прийми,
Мабуть, міліціонер.
Не знайду я, брат, такої,
Коли я останусь жив.
Так доп’ю хоч чарки тої,
Що в неділю не допив.
1945, Австрійські бункери
Колоритний солдатський монолог в австрійському бункері біля річки Морави про недовідгуляне весілля, до якого тепер не дійти з далекої чужини, та філософський тост за виживання.
Написано навесні 1945 року в австрійських укріпленнях біля річки Морава на підступах до Відня та Братислави.
Вірш майстерно відтворює фольклорний гумор піхотинців, які ховали особистий біль і тривогу за іронічною самоіронією та фронтовою чаркою.
Чотиристопний ямб із чергуванням пірихіїв, жвава розмовна інтонація, насичена просторіччям і приспівними зворотами («брат», «ні ну-ну», «в прийми»).
Традиційна структура солдатської застільної пісні-гуморески з прихованою трагічною підкладкою.
Сюжет «в суботу оженився — в неділю на війну» уособлює катастрофічний злам мирного буття тисяч молодих людей, чиє сімейне щастя перекреслила повістка.
Жартівливий здогад про те, що молоду дружину в Полтаві міг узяти в прийми міліціонер, слугує психологічним захистом від реального болю невизначеності й розлуки.
Тост за допиття недільної весільної чарки утверджує незламне прагнення солдата залишитися живим і повернутися на рідне подвір'я.
Теми: солдатський гумор · австрійський бункер · недогуляне весілля · туга за домом · річка Морава · фронтова чарка