До брата
Володимир Сосюра
На мові нашій дня печать.
Вона — як сяйво серед ночі…
її не можна забувать,
Вона душі твоєї очі.
Єднає з піснею в гаю
Вона з життям тебе любовно…
Коли ж забудеш рідну мову,
Загубиш душу ти свою.
Коли йдучи з труда дороги,
Слова не ті вкладеш в уста,
Немов піджак з плеча чужого
Для тебе мова буде та.
Немов чужого саду віти,
Тієї мови пишний цвіт.
Не зможеш нею ти творити,
Знання засвоювать як слід.
Нічним зів’янеш синьогубцем…
На мові нашій дня печать.
Національним самогубцем
Невже ти, брате, хочеш стать?
Яке прекрасне рідне слово!
Воно — не світ, а всі світи…
Шевченка мову і Франкову
Невже під ноги кинеш ти?
Невже забудеш слово “мати”,
Ту, що дала тобі життя,
І підеш, наче тінь крилата,
Блукати в тьмі без вороття.
У небуття підеш, в нікуди,
Сліпим до сонячних висот.
Невже народ мій мову губить!?
Не вірю я! Це не народ!
Окремі люди. їм не знати
Сяйливих творчості висот.
І хай людей таких багато,
Але нас більше! Ми — народ!
Я вірю в тебе, моя мати.
Мій бог, що дивиться з висот.
В народів інших старцювати
Повік не буде мій народ!
Ні, наша мова не загине,
Її не знищать сили злі!
Ти власним світом, Україно,
Сіяти будеш на землі.
Сосюра Володимир
Про вірш
Пристрасний патріотичний заповіт про священну силу української мови, яка є душею народу і запорукою його вічного сяйва на землі.
Історія
Вірш постав як відчайдушний захист рідної мови в умовах русифікації та цензурних переслідувань української культури в радянський час.
Сосюра звертається до співвітчизника («брата») із закликом берегти мову як найбільшу національну святиню, що перегукується з його знаменитим віршем «О мово моя, душа голосна України!».
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Ритм карбований, ораторський, сповнений переконливої внутрішньої енергії.
Багата метафоричність: мова порівнюється з сяйвом серед ночі, очима душі та джерелом національного світла.
Як читати
Автор визначає рідну мову як екзистенційну основу національного буття: «Вона душі твоєї очі», через які людина сприймає світ, єднається з рідною природою й піснею.
Забуття рідного слова трактується як духовна сліпота й зрада свого роду. Мова зберігає генетичний код народу, його історичну пам'ять і творчу гідність.
Пророчий фінал сповнений непохитної віри в майбутнє: попри всі злі сили, заборони та утиски, Україна вистоїть і буде вільно сіяти власним світлом серед вільних народів світу.
Теми: рідна мова · захист українського слова · звернення до брата · національна гідність · пророцтво про Україну