Іще не скресла крига на Дніпрі,
а вже весни дихання благовісне
в снігах я чую, наче угорі
прозорий крик, крик журавлиний висне.
Іще нема конвалій у гаю,
і гай мовчить у білому спокої,
та я весни п’янке дихання п’ю
з його гілля, що мріє наді мною.
Ось я іду, один між багатьма,
такий, як всі. Чого ж так серце сяє?
Іще весни немає, ще нема,
але весна в мені уже співає.
20/11/1963
Сосюра Володимир
Світле й радісне передчуття весни в зимовому Києві, де пробудження природи стає метафорою невгасимої молодості людського серця.
Вірш має точну авторську дату — 20 листопада 1963 року (написаний у Києві). Попри похилий вік та хвороби, Сосюра до останніх днів зберігав юнацьку свіжість світосприйняття.
Прогулянка схилами Дніпра серед пізньої осені чи передзимового холоду викликає в поета парадоксальне відчуття весняного дихання — провісника оновлення.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Інтонація піднесена, дихальна, сповнена світла й простору.
Антитеза зовнішнього зимового спокою та внутрішнього весняного співу формує основу образної динаміки.
Крига ще скувала води Дніпра, а гай мовчить у білій дрімоті, проте ліричний герой уже ловить у снігах перші благовісні знаки весни — уявний журавлиний крик у височині та п'янкий подих дерев.
Поет зображує себе звичайною людиною у міському натовпі («Ось я іду, один між багатьма, / такий, як всі»), але його серце сповнене таємничого світла поетичного прозріння.
Лейтмотив вірша («Іще весни немає, ще нема, / але весна в мені уже співає») проголошує перемогу духовного тепла над будь-яким зовнішнім холодом, стверджуючи безсмертя життєвої снаги.
Теми: передчуття весни · Дніпро в снігах · молодість душі · весняний спів у серці · київський пейзаж