Коли потяг у даль загуркоче…
Володимир Сосюра
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні…
Шум акацій… Посьолок і гони…
Ми на гору йдемо через гать…
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять…
Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй…
Твої губи — розтулена рана…
Ми хотіли й не знали — чого…
Од кохання безвольна і п’яна,
ти тулилась до серця мого…
Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі…
Пам’ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв…
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.
Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі…
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті…
Дні пройшли… Одлетіла тривога…
Лиш любов, як у серці багнет-
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.
Наче сон… Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв…
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать…
Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі…
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.
Сосюра Володимир
Про вірш
Романтична елегія про гуркіт потяга, що будить у пам'яті поета образ першого юнацького кохання серед акацій Донбасу й порівнює його з нинішньою дружиною.
Історія
Вірш належить до ранньої або зрілої автобіографічної лірики Сосюри, де образ поїзда є постійним каталізатором ностальгійних спогадів про юність у селищі Третя Рота.
Твір зафіксував типовий для поета мотив незгасного спомину про перше дівоче кохання з блакитними очима на противагу нинішнім синім очам дружини (Марії).
Форма
Чотиристопний амфібрахій із перехресним римуванням. Ритм ідеально відтворює монотонний і водночас бентежний стукіт коліс далекого нічного поїзда.
Психологічний паралелізм: рух потяга у просторі запускає подорож пам'яті в часі.
Як читати
Нічний потяг, що лине вдалину, викликає цілу низку чуттєвих асоціацій: місячні ночі, передзвін гітари, шум акацій над робітничим селищем і сумні осінні жоржини.
Поет згадує перші поцілунки на горі біля шахт, де юні закохані дивилися на вогні заводу й мріяли про невідоме майбутнє. Той чистий юнацький порив залишився найяскравішим спогадом життя.
Фінальне зіставлення двох жінок («Сині очі в моєї дружини, / а у тебе були голубі») звучить тонко й психологічно правдиво: вдячність долі за теперішню супутницю життя не викреслює з душі щемливої ніжності до першої юнацької любові.
Теми: гуркіт потяга · спогад про перше кохання · юність на Донбасі · дзвін гітари й акації · очі коханої