Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
Сосюра Володимир
Барвистий пейзаж літнього розмаю на берегах річки, де замилування теплою стихією переплітається з філософською думкою про радість, що народжується з печалі.
Створений улітку 1951 року, вірш відображає здатність поета знаходити душевну розраду в спогляданні природної гармонії у найважчі часи життєвих криз.
Літо постає кульмінацією життєдайних сил природи, повноводдям річок і розквітом зелені, що врівноважує людські страждання.
Чотиристопний і тристопний хорей із перехресним римуванням. Ритміка легка, сонячна, наспівна, стилізована під пасторальну пісню.
Виразний звукопис (шум яворів, блакитне прудководдя), що передає рух води й вітру.
Літо персоніфікується у величного господаря, що неквапливо ходить берегами під шумом зелених яворів, поки сонце купається у блакитних хвилях. Змовклий журавлиний спів свідчить про настання зрілого спокою.
Поет тонко помічає зміну сезонів: весняні квіти вже одцвіли, поступившись місцем соковитим травам і стиглому літньому колосу.
Філософський підтекст твору розкривається у фіналі: ніщо в природі не зникає марно, і навіть з минулої весняної печалі у світі виростає нова, життєдайна й всепереможна радість.
Теми: літній пейзаж · шуми яворів · річкове прудководдя · зрілість природи · народження радості