Люблю весну, та хто її не любить…
Володимир Сосюра
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей…
Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим…
Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!
Сосюра Володимир
Про вірш
Екстатичний гімн весняному пробудженню природи, цвітінню садів і непереможній радості людського буття на рідній землі.
Історія
Написаний 1950 року, вірш втілює фірмову сосюринську світлоносну лірику, в якій любов до життя долає будь-які негаразди й зневіру.
Весна для Сосюри завжди була духовною батьківщиною його поетичного генія, часом найбільшої творчої окриленості та емоційного розквіту.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Ритм легкий, піднесений, що передає нестримний рух життєдайних соків і шелест листя.
Побудований на риторичному рефрені-вигуку («Люблю весну, та хто її не любить…»), який обрамляє твір і надає йому композиційної єдності.
Як читати
Поет малює весну як розкішний квітучий сад, сповнений солодких пахощів, де листя шепоче зелені слова кохання, а земля вкривається зеленими килимами.
Природа постає у повному торжестві оновлення: дзюрчання струмків, повернення журавлів і ласкавий вітер створюють атмосферу всеохопного щастя.
Автор стверджує, що весняна краса здатна зцілити навіть найтяжчі душевні рани, повертаючи людині відчуття безцінності кожної миті життя на цій прекрасній і радісній землі.
Теми: любов до весни · квітучий сад · повернення журавлів · радість життя · зцілення красою