Любити Вітчизну, любити завжди,
поля її росні, зелені сади
і їй не жаліти за дні молоді
ні крові у битві, ні поту в труді.
Любити Вітчизну, любити завжди,
і села її і її городи,
і їй всі бажання, пориви й думки
на світлій дорозі у світлі віки.
Любити Вітчизну, любити завжди,
для неї тісніше згуртуєм ряд
під Ленінським стягом, що вічний, як час,
під Сталінським сонцем, що світить для нас.
1947 р
Гімнічний патріотичний заклик до щирої й самовідданої любові до рідної землі в праці й ратних випробуваннях.
Створений у повоєнні роки (1947), вірш перегукується зі знаменитим шедевром «Любіть Україну» (1944). Після виснажливої війни відбудова зруйнованої країни вимагала загального піднесення, і поет прагнув надихнути народ на мирну працю.
Водночас наприкінці 1940-х років наростала нова хвиля ідеологічного контролю (ждановщина), тому патріотичний мотив автор був змушений обрамляти ритуальними радянськими гаслами про партійні стяги.
Тривірші та чотиривірші чотиристопного анапеста з парним і перехресним римуванням. Стрімкий анапестичний ритм надає поезії характеру маршової пісні або урочистої присяги.
Використання анафори «Любити Вітчизну, любити завжди» закріплює сугестивний вплив тексту.
Любов до Батьківщини розкривається через конкретні чуттєві образи: росні поля, зелені сади, галасливі міста й тихі села. Патріотизм для Сосюри — це не абстрактна категорія, а живий органічний зв'язок із рідною землею.
Мотив жертовності («і їй не жаліти за дні молоді / ні крові у битві, ні поту в труді») відображає історичний досвід покоління, яке щойно пройшло крізь горнило Другої світової війни й стояло перед завданням відродження краю.
Попри фінальні ідеологічні реверанси перед радянськими символами, серцевиною вірша залишається щира синівська відданість рідному простору й надія на світле майбуття народу.
Теми: патріотичний обов'язок · любов до рідного краю · повоєнна праця · вірність Вітчизні · самопожертва