Максиму Рильському
Садом я блукаю тихою ходою,
Рум’яніє вечір од зорі заграв.
Яблука доспілі виснуть наді мною,
Що колись про них я в Рильського читав.
Був я юним, юним, грізною грозою
Ми зняли для штурму міліони рук…
Десь там на Поділлі, в полі перед боєм
Я читав поета під гарматний гук…
Бігли ми в атаку, кров багрила трави,
І дощем залізним падала блакить…
А в душі сіяло тепло і ласкаво:
"Вміє розставатись той, хто вмів любить".
Ці слова звучали і в гарматнім хорі,
І коли їй руку я востаннє тис…
Ці слова поета, мужні і прозорі,
Я крізь довгі роки до сивин проніс.
Я іду, і в’ються спогади незримо…
Де ти, моя юність, дальніх днів блакить?
Яблука червоні Рильського Максима
Виснуть наді мною, кличуть жить і жить!