Маленьким хлопчиком додому
у полі йшов я в шумі трав
і у гніздечку кам’яному
сорокопудика спіймав.
Тримав я міцно пташеня те,
й на мене зорили з руки
його лякливі оченята,
немов чорненькі ягідки.
Над ним сіяла синь квітчаста
і птиць лунав щасливий спів…
Невже навіки волі щастя
він у долоні загубив?
І стиснув серце жаль великий,
і пальці я розкрив: — Ану! —
і він пурхнув з щасливим криком
в залиту сонцем вишину…
1956
Зворушливий автобіографічний спогад дитинства про спіймане пташеня сорокопуда, що перетворюється на поетичний урок милосердя й цінності свободи.
Створений у 1956 році під час звернення поета до мемуарного жанру та роботи над автобіографічною прозою й лірикою спогадів.
Сосюра повертається до свого дитинства на Донбасі, осмислюючи ранні контакти з природою як перші моральні уроки, що сформували його гуманістичний світогляд.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Оповідна, плавна інтонація відтворює спокійний плин спогаду зрілої людини.
Сюжетна композиція з чіткою зав'язкою (спіймання пташеняти), кульмінацією (жалість до маленького життя) і щасливою розв'язкою (політ на волю).
Сюжет простий і водночас повчальний: малий хлопчик у травневому полі ловить у кам'яному гніздечку сорокопудика. Первинний інстинкт володіння й радості здобичі раптово змінюється глибоким співчуттям.
Побачивши, як б'ється крихітне серце й тремтить беззахисна істота, хлопчик відчуває священний трепет перед життям. Розкриті пальці стають актом дарування свободи, що приносить герою набагато вищу радість, ніж володіння.
Щасливий крик птаха у залитій сонцем вишині стає апофеозом вільної стихії, що закладає в душу майбутнього поета незламну любов до свободи як найвищої цінності у світі.
Теми: спогад дитинства · милосердя до природи · цінність волі · моральне прозріння · сонячна височінь