Марія
Володимир Сосюра
Задуманий вітер над городом віє,
Ідуть перехожі невпинним прибоєм,
І я поміж ними йду, повний тобою,
горять ліхтарі, мов шепочуть:
“Маріє!..”
І солодко серце стискає і мліє,
мов сон мені дивний, невиданий сниться…
І хочеться в небо злетіти, мов птиця,
де блимають зорі далекі:
“Маріє!..”
І пісня в душі наростає і спіє,
мов вирватись хоче нестримно на волю…
Весна вже прийшла, та дерева ще голі,
й гілля наді мною шепоче:
“Маріє!..”
Десь море на півдні шумить і синіє,
там даль не така, як у нас, на Вкраїні,
Стоять кипариси, стрункі і незмінні,
і хвилі під ними шепочуть:
“Маріє!..”
Іду, поспішає, мов крилами мріє
зоря, перед мене в простори щасливі…
А губи шепочуть в блаженнім пориві
для мене єдинеє ім’я:
“Маріє!..”
Про вірш
Романтично-урбаністична елегія, де весняне місто, ліхтарі, вітер і далекі зорі зливаються в один безперервний екстатичний шепіт імені коханої: «Маріє!..».
Історія
Твір належить до раннього періоду подружнього життя поета з Марією Даниловою, коли їхні прогулянки вечірнім Харковом чи Києвом надихали на створення шедеврів інтимної урбаністики.
Сосюра створив цілу «Маріану» — унікальний у світовій поезії цикл творів, де ім'я однієї жінки оспівується в сотнях різноманітних варіацій і настроїв.
Форма
Написано п'ятистопним амфібрахієм з виразною моноримічною рефренною структурою: кожна строфа незмінно завершується вокативним вигуком-луною «Маріє!..».
Музикальність вірша досягається багаторазовими алітераціями сонорних звуків і ритмічним хитанням рядків.
Як читати
Ліричний герой іде крізь людський потік вечірнього міста, але внутрішньо залишається наодинці зі своїм почуттям. Весь навколишній світ — від голого березневого гілля до південного моря з кипарисами — говорить із ним голосом любові.
Ім'я коханої стає магічною мантрою, яка одухотворює сірий урбаністичний простір, підносячи почуття героїв над буденністю до сяйва далеких сузір'їв.
Теми: інтимна урбаністика · ім'я коханої Марія · вечірнє місто · музика почуттів · весняне пробудження