Наближення зими у всьому серце чує:
і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках,
що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує,
і срібний стане сад, і забіліє шлях.
Наближення зими… Пісень пташиних звуки
замовкли в деревах оголених, смутних…
Синіє холодно земля в сльозах розлуки
Із літом і теплом у мареві доріг…
Наближення зими. Берези білокорі
готуються до сну під вітру тихий свист.
І з гілки падає у золотій покорі
останній жовтий лист.
Прониклива осіння елегія про невблаганну ходу часу: поет чує наближення зими в холодному шелесті листя, з сумом прощаючись із золотими днями тепла.
Вірш створено напередодні Другої світової війни восени 1939 року, коли тривожні передчуття історичних катастроф загострювали особисті переживання кінця молодості.
Сосюра, надзвичайно чутливий до природних змін, створив класичний зразок української медитативної лірики настрою.
Твір написано чотиристопним амфібрахієм з перехресним римуванням. Ритміка коливальна, шелестлива, співзвучна з падаючим сухим листям.
Широко використано психологічний паралелізм між станом природи (жовкне сад, холоне вітер) та внутрішнім похолоданням у людській душі.
Наближення зими сприймається автором не просто як календарна зміна, а як екзистенційна межа людського віку. Кожен подих холодного вітру нагадує про незворотність літа й весни.
Попри меланхолійний тон, вірш утверджує мудре прийняття законів буття: краса осіннього згасання має свою неповторну гармонію, гідну глибокої поетичної шани.
Теми: наближення зими · осіння елегія · плин часу · прощання з молодістю · шелест листя