Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
Сосюра Володимир
Меланхолійна пейзажна елегія про облітання квітів і прихід жовтокосої осені на баскім коні, де в покорі природи застигає самотня біла берізка.
Створений 1938 року, цей варіант осінньої елегії є близьким варіантом вірша «Облітають квіти, обриває вітер…», який Сосюра часто редагував і публікував під різними назвами.
Твір репрезентує вершинні досягнення українського неоромантизму в передачі тонких психологічних переходів між станами природи та людської душі.
Чотиристопний амфібрахій із перехресним римуванням. Співуча хвилеподібна ритміка, притаманна найкращим зразкам романсової поезії.
Багатий зоровий і звуковий ряд: синя тишина, баский кінь, золоті копита, холодна далечінь і покірна тиша за вікном.
Осінь постає в образі казкової, але невблаганної вершниці, яка верхи на баскім коні топче сади, відбираючи в них літній цвіт і тепло.
У вірші панує не бунт, а дивовижна тиха покора всьому, що відбувається навколо. Природа засинає, розкидаючи під ноги осені срібні тумани й багряні шати.
Образ голої берізки, що мерзне за вікном, вносить у фінал щемливу ноту самотності та незахищеності, нагадуючи людині про неминучість життєвих холодів і потребу в теплі.
Теми: осіннє в'янення · вершниця-осінь · покірна тиша · змерзла берізка · сум за літом