Рідна мова
Володимир Сосюра
Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що кресить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.
Про вірш
Патетичний заповіт любові до рідної мови: поет закликає берегти й плекати українське слово як безцінний скарб нації, пісню матері та незламну зброю духу.
Історія
Написано в період післясталінської відлиги, коли після нищівної цькувальної кампанії 1951 року за вірш «Любіть Україну» поет знову дістав змогу говорити на повен голос про національні святині.
Тема рідної мови була для Сосюри серцевинною: народжений на Донбасі, він палко відстоював право українського слова лунати в усіх куточках України як мова високої культури.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом з перехресним римуванням. Інтонація піднесено-декламаційна, спонукальна, звернена до молоді та майбутніх поколінь.
У тексті вжито багаті метафоричні ряди, що порівнюють мову з гудінням весняних дібров, шумом Дніпра та золотим колоссям полів.
Як читати
Рідна мова у Сосюри постає живою духовною субстанцією народу, що ввібрала радість перемог, сльози матерів і безсмертний спів кобзарів. Її неможливо вивчити поверхово — її треба любити всім серцем.
Поет наголошує, що забуття материнської мови веде до втрати людської гідності та оніміння нації, тоді як вірність слову робить народ непереможним перед будь-якими історичними штормами.
Теми: рідна мова · любов до України · слово як зброя і пісня · національна гідність · материнський заповіт