Шахти, терикони,
заводські вогні…
Місяць в травах тоне…
І пісні, пісні…
Доля ти піснярська,
доленько моя!
Сторона шахтарська,
син твій, син твій я!
Там, де обрій, в полі
неба мрійна гать.
Золоті тополі
за Дінцем шумлять.
Про крейдяні гори
не забуду я,
де молилась зорям
матінка моя.
Піснею лечу я
над простором нив,
землю я цілую,
по якій ходив.
Кров моя вирує
в жилах, наче спів…
Землю я цілую,
ту, що полюбив.
1955
Сосюра Володимир
Романтична пісенна сповідь сина шахтарської землі, сповнена гарячої любові до териконів, заводських вогнів і степових просторів Донбасу.
Написаний 1955 року, вірш є одним із найпопулярніших зразків індустріально-краєвидної лірики Сосюри, що здобув широку пісенну славу.
Поет оспівує Донбас як свою колиску, де індустріальні атрибути (шахти, терикони, копри) поетизуються й набувають глибокого ліричного змісту.
Двостопний і тристопний хорей із перехресним римуванням. Короткі, дзвінкі рядки надають віршу надзвичайної мелодійної динаміки й фольклорної наспівності.
Емоційні вигуки та повтори («син твій, син твій я!») створюють атмосферу пристрасного освідчення в любові.
Індустріальний краєвид постає не похмурим, а одухотвореним і чарівним: терикони купаються в місячному сяйві, заводські вогні виблискують у нічній імлі, а степові трави дихають свіжістю.
Ліричний герой гордо декларує своє походження: він кровний син шахтарського краю, чия пісня народилася під гул заводських гудків і шум вітрів над копрами.
Фінальний жест — поцілунок рідної землі — виражає граничну щирість синівської відданості краю, який поет полюбив на все життя і прославив у віках.
Теми: шахти й терикони · син шахтарського краю · заводські вогні · любов до Донбасу · романтика труда