Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.
Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.
Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!
1955
Романтичне возвеличення коханої жінки до рівня найяскравішої зорі у безмежному всесвіті крізь космічну силу поетичного співу.
Вірш належить до зрілої любовної лірики Сосюри повоєнного часу (1955), присвяченої його дружині Марії Даниловій, яка була його вічною музою й розрадою в роки випробувань.
Поет традиційно поєднує мотиви романтичного космізму з теплою земною інтимністю, демонструючи незгасну здатність серця до палкого захоплення красою.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих перехресних рим.
Піднесена, екстатична інтонація, що підсилюється романтичною лексикою (Чумацький Шлях, зорі, ефір, закохані пісні).
Поезія розгортає грандіозну космічну метафору: ліричний герой обіцяє піднести свою кохану вище Чумацького Шляху на крилах закоханих пісень, кидаючи виклик земним кордонам і простору.
Любов постає силою, здатною долати гравітацію повсякденності. В очах поета земна жінка перетворюється на небесне світило, чиє світло пронизує ефір і дарує радість крізь віки й відстані.
Фінальне зізнання («То будеш ти, моя кохана, / найкраща із небесних зір!») замикає гіперболічний політ у теплій і щирій інтимній інтонації, стверджуючи безсмертя кохання через художнє слово.
Теми: романтичне кохання · космічні образи · окриленість почуття · возвеличення жінки · Чумацький Шлях