У кроках мільйонів і крок мій звучить,
і в хорі пісень моя пісня летить,
у молотів дзвоні і молот мій б’є,
в диханні народу дихання й моє.
Мені, як і другим, жоржини цвітуть,
і сонце у небі, й майбутнього путь.
З тобою я злитий, народе, мій дім,
любов’ю палкою, диханням моїм.
1947
Декларація злиття особистості поета з трудовим народом, де творче натхнення черпається з колективного руху історії.
Поезія написана в період повоєнної реконструкції (1947), коли радянське мистецтво утверджувало концепт єдності митця і народу. Для Сосюри, вихідця з шахтарського Донбасу, робітнича солідарність була не чужою доктриною, а органічною часткою власної біографії.
Вірш відображає прагнення лірика подолати власну внутрішню самотність і тривоги шляхом розчинення індивідуального голосу в потужному хорі мільйонів співгромадян.
Чотиристопний анапест із парним римуванням. Ритміка імітує розмірений маршовий рух і дзвін заводських молотів.
Лаконічна восьмирядкова композиція, побудована за принципом градації від індивідуального кроку до всенародного дому.
Автор гармонійно поєднує образ індустріального поступу (дзвін молотів, кроки мільйонів) із поетичною красою буття (цвітіння жоржин, сонце в небі). Праця постає джерелом естетичної радості й людської гідності.
Ліричний герой не протиставляє себе масам, а знаходить у їхньому спільному диханні власну силу: «З тобою я злитий, народе, мій дім, / любов’ю палкою, диханням моїм».
Метафора «народ — мій дім» акцентує потребу в екзистенційній безпеці, братстві та причетності до великої історичної спільноти.
Теми: єдність із народом · краса праці · поетичний голос · колективна хода · повоєнний оптимізм