Учитель
Володимир Сосюра
Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам’яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.
Ти нас повів закохано і сміло
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.
Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті далекі дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших дум пориви огняні.
Як гарно нам в фантазії просторах
було блукать, все чарувало нас.
Звучав наш сміх в широких коридорах
під час перерв у той далекий час.
Твій добрий зір в моїй уяві лине…
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край.
Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.
Урок останній. Сонце над землею
сіяло нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.
Василь Мефодич, по тобі в скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.
І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди, завжди, як сонячний салют,
для нас сіяє подвигом високим
твій благородний, безкорисний труд.
Сосюра Володимир
Про вірш
Зворушлива лірична сповідь-подяка сільському вчителеві, чия скромна самовіддана праця та тихий погляд відкрили бідним дітям дорогу до світла знань.
Історія
Написаний 1956 року в період підведення життєвих підсумків, вірш є продовженням меморіального циклу Сосюри про роки навчання в початковій і сільськогосподарській школі на Донбасі.
Поет прагнув увічнити постать народного вчителя як справжнього подвижника культури, який у бідності й сухотах ніс факел освіти робітничим дітям.
Форма
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням. Інтонація спокійна, елегійна, сповнена теплої синівської вдячності.
Виразні психологічні деталі портрета: «тихий карий зір», «кашель твій сухий», що увиразнюють жертовність учительської долі.
Як читати
Образ учителя постає святим і водночас глибоко людяним: виснажений сухотами, він не дбав про багатство чи славу, віддаючи останні сили вихованню учнів та пробудженню в них мрій про прекрасне.
Сосюра зіставляє скромний учительський подвиг із гучними салютами й орденами, стверджуючи, що безкорислива праця наставника варта найвищої народної пошани.
Пам'ять про вчителя долає десятиліття: зрілий уславлений поет відчуває себе тим самим хлопчиком, який із трепетом ловив кожне слово наставника у полоні юних надій.
Теми: образ учителя · подвиг наставництва · вдячність за знання · шахтарська школа · пам'ять дитинства