Я люблю, коли в листя зелене
дерева одягає весна,
і під вітром хитаються клени,
і співає в квітках далина.
Ще задумані далі безкраї
зачаровують душу мою,
коли жито в полях достигає
і зозуля кує у гаю.
І так гарно під небом глибоким
на дніпрову дивитись блакить,
як під вітру задуманим кроком
жовте листя в садах шарудить…
Ще люблю голубу й неозору,
сонцебарвну снігів далину
і на шибках морозні узори,
що нагадують серцю весну.
Поетична сюїта пір року в Україні: щирий гімн рідній землі від весняного смарагдового листя кленів до золотого жита, дніпрової блакиті та морозних узорів зими.
Написано напередодні війни як підсумок багаторічних пейзажних спостережень поета за красою різних регіонів України (Подніпров'я, Донбас, Поділля).
Сосюра створив один із найяскравіших зразків патріотичного пейзажу, де кожна пора року розкриває нову грань душевного багатства українського народу.
Вірш написано чотиристопним анапестом з перехресним римуванням. Ритм широкий, дихаючий, розлогий, мов безкраї простори українського степу.
Чотири строфи вірша відповідають чотирьом порам року: весні, літу, осені та зимі, створюючи завершене кругове коло буття.
Поет бачить Україну як досконалий живий організм, прекрасний у будь-якому сезоні: весняний клекіт зелені змінюється медитативним співом кованого золота пшениць, осіннім шелестом біля дніпрової блакиті та морозними шибками, що вже марять новою весною.
Це зізнання в безмежній любові до Батьківщини переростає вузькі географічні рамки, стаючи свідченням глибокого pantheistic укорінення митця в рідній землі.
Теми: пори року в Україні · весна, літо, осінь, зима · дніпрова блакить · любов до рідного краю · гармонія буття