Як я люблю тебе, мій краю вугляний…
Володимир Сосюра
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській…
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь…
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері…
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,
Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.
Сосюра Володимир
Про вірш
Урочисте й зворушливе освідчення поета у вічній синівській любові до рідного вугляного Донбасу з проханням до майбутніх поколінь не забути свого співця.
Історія
Написаний 1959 року на схилі літ, вірш є підсумковим поетичним посланням Володимира Сосюри до рідного краю та нащадків.
Переживши цькування, хвороби та бурі епохи, поет звертається до землі своєї юності з відчуттям виконаного обов'язку та світлої надії на вічну пам'ять.
Форма
Чотиристопний амфібрахій із перехресним римуванням. Розлогий, хвилеподібний ритм створює відчуття урочистого звернення-заповіту.
Емоційно насичена лексика, сповнена пестливих та водночас монументальних образів («кожний камінець», «билина кожна», «заграви заводські»).
Як читати
Поет зізнається у безмежній любові до кожної частки рідної донецької землі, де він зростав, мріяв і звідки пішов у великий тривожний світ боротися за щастя народу.
Донбас постає величним простором перетворення: дими над заводами, зоряні копри й шум оновлених садів зливаються у симфонію трудового розквіту.
Фінал вражає глибоким людським заповітом: ідучи у прекрасне майбутнє веселим кроком, земляки та нащадки не повинні забути свого вірного поета, який віддав їм усе полум'я свого серця.
Теми: освідчення вугляному краю · синівська вірність · пам'ять нащадків · поетичний заповіт · індустріальна велич Донбасу