Юнакові
Шумить Дніпро, чорніють кручі,
в граніт холодний б’є прибій.
Прийми слова мої жагучі,
як заповіт, юначе мій!
Листку подібний над землею,
що вітер з дерева зрива,
хто мову матері своєї,
як син невдячний, забува.
О мово рідна! Їй гаряче
віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.