Сном блакитним заснули поля,
і долини, і гори, й діброви.
Одягла білу шубу земля,
білу шубу зимову.
Одлетіли давно журавлі
У південні країни з журбою,
і заснуло зерно у землі,
щоб проснутись весною,
коли очі закриють поля,
затремтять і тополі, і клени,
й скине білую шубу земля
і одягне зелену.
Казково-світлий пейзажний етюд про зимовий сон української природи, під чиєю білою шубою вже зріє таємниця весняного пробудження й непереможного життя.
Створено у передвоєнні роки, коли Сосюра відточував майстерність пейзажної мініатюри, наснаженої фольклорними традиціями та народною пісенністю.
Пейзажна лірика поета слугувала джерелом естетичної гармонії та відпочинку від трагічних випробувань сталінської доби.
Твір написано різностопним анапестом з перехресним римуванням. Ритміка плавна, заколисуюча, подібна до колискової пісні.
Використано розгорнуту колористичну метафору переодягання землі: від «білої зимової шуби» до очікуваної «зеленої».
Зима у Сосюри постає не мертвою тишею, а солодким «блакитним сном» поля, дібров і гір, під покровом якого спочиває зерно в очікуванні весняного світла.
Відліт журавлів із журбою компенсується непорушною вірою у циклічне оновлення буття: природа неодмінно скине білі шати й вибухне зеленим листям тополь і кленів, утверджуючи вічний тріумф весни.
Теми: зимовий пейзаж · сон природи · очікування весни · зерно в землі · гармонія всесвіту