Чолом тобі, стара природо-нене,
Богине нескудіючого лона,
Де вічне чудо твориться зелене —
Насущний хліб, налиті сонцем грона.
Хоч я не пагін, зрослий од зернини,
Але ж — частина вічного творіння.
В сирій землі моє живе коріння,
Під небом — крона із лицем людини.
Мов кревний брат, я буду захищати
Зелений рід — берізку чи ліщину…
Так, як дітей боронить рідна мати,
Так, як солдат боронить Батьківщину.
Урочистий гімн-присяга пантеїстичної єдності людини з довкіллям, сповнений високого громадянського та синівського обов'язку захисту живої природи.
Твір створений у період пізньої творчості поета, коли в українській радянській літературі 1970–1980-х років гостро постало питання екологічної безпеки та гармонійного співіснування цивілізації з природою. Воронько, чий світогляд закорінений у селянському хліборобському роду та партизанському лісовому побратимстві, переосмислює природу як праматір усього живого.
Цей вірш відображає перехід від утилітарно-перетворювального пафосу попередніх десятиліть до пошанування вічних законів біосфери, де людина усвідомлює себе не володарем, а відповідальним охоронцем земної краси.
Твір написано п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає монологу класичної карбованості, величавості та ораторської переконливості. Строфічна будова становить три синтаксично завершені катрени з перехресним римуванням (АбАб).
Фонічний малюнок насичений відкритими голосними [о], [е], [а] та сонорними [н], [р], [л], що підкреслює піднесено-одичний характер інтонування («природо-нене», «нескудіючого лона», «вічне чудо»).
Поетичний дивертисмент починається з архаїзованого вшанування «Чолом тобі», що відсилає до традиції прадавніх молитовних славослів'їв. Метафоричний образ природи як «богині нескудіючого лона» символізує невичерпну родючість, джерело насущного хліба і буття.
Ключова концептуальна метафора твору розкриває антропоморфну сутність людського існування: «В сирій землі моє живе коріння, під небом — крона із лицем людини». Поет вибудовує потужну градацію захисту: обов'язок берегти дерево («берізку чи ліщину») прирівнюється до материнського захисту дитини та ратного подвигу солдата, що боронить Батьківщину.
Теми: філософська лірика · людина і природа · екологічна свідомість · синівський обов'язок · захист рідної землі