Чорні крила птаха на снігу,
Сивиною іній ліг на пір'ї.
Ні хлівця, ні тину на подвір'ї.
Тополина, зігнута в дугу.
З осені все спалене дотла,
Навіть паша бур'янів убога.
Вулиця із хутора втекла,
І з дороги збилася дорога.
Вільна птахо, в тебе ж пара крил,
Чом ти з пекла не втекла на волю?
Мов причинна, йде зима по полю.
Рідна земле, ти — ворожий тил.
Все це не приснилося мені,
Бачив сам я, власними очима.
Скільки тих трагедій за плечима
В пам'яті народу по війні.
Трагічна поминальна елегія воєнного згарища, побудована на контрасті нещадної зимової руїни та незагоєного болю народної пам'яті.
Вірш безпосередньо пов'язаний із фронтовим та партизанським досвідом Платона Воронька. Як командир автопідривного взводу в партизанському з'єднанні Сидора Ковпака, поет пройшов крізь рейди Правобережною Україною та бачив спустошені, випалені нацистами дощенту українські села.
Твір відображає реалії 1943–1944 років — час визволення України, коли перед очима бійців поставали страшні наслідки окупаційної політики «випаленої землі». Це твір-свідчення, народжений не з кабінетної рефлексії, а з безпосереднього потрясіння очевидця трагедії.
Вірш укладено у формі чотирьох чотиривіршів (катренів), написаних чотиристопним ямбом із повнозвучним пірихієвим переливом. Метрика твору стримана, рубана, що передає заціпеніння від побаченого лиха.
Римування в першій строфі кільцеве (авва: снігу — пір'ї — подвір'ї — дугу), далі переходить у перехресне (абаб), передаючи дезорієнтацію та злам життєвого устрою спаленого хутора. Звуковий лад відзначається глухими та свистячими приголосними [с], [п], [х], що малюють морозну тишу попелища.
Зоровий образ «чорні крила птаха на снігу» слугує експресивним зачином, графічним уособленням трагедії: чорний колір смерті й згарища контрастує з мертвою білизною зимового покриву. Картина суцільного попустошення змальована деталлю екзистенційної катастрофи («вулиця із хутора втекла, і з дороги збилася дорога»).
Риторичний діалог із пораненим чи заціпенілим птахом розгортається в узагальнення планетарного масштабу: «Рідна земле, ти — ворожий тил». Фінальний акорд підкреслює документальну достовірність пережитого («Бачив сам я, власними очима»), стверджуючи місію поета як свідка народних страждань у полум'ї Другої світової війни.
Теми: воєнна трагедія · пам'ять про війну · біль утрати · зруйноване село · партизанський досвід