Коваль Микита
Воронько Платон
Мій батько славний був коваль
На все село, на кілька сіл.
В його руках співала сталь,
На сорочках блищала сіль.
Кував підіски, лемеші,
Варив поламані вали.
В двадцятім році гармаші
Гармату в кузні притягли,
І комісар сказав: "Біда!
Одна була на два полки..."
У батька сила молода,
В роботі все йому з руки.
Він положив свій молоток
І тихо вимовив: "Зроблю.
В гарматі з'їдений замок,
Але як-небудь підсталю".
І він сталив. Жаркі бої
Були над Ворсклою по полю:
"За волю-волю — Нашу долю!"
І толочились пирії.
Мій батько славний був коваль
Йому робота не страшна.
Він заварив гримучу сталь —
В той день закінчилась війна.
Орали стоптаний пустир,
Хмарки літали голубами.
І комісар промовив: "Мир!" —
Сухими, чорними губами.
І, вже прямуючи додому,
Зайшов у кузню. Ось вона,
Гармата в блиску молодому,
Пряма, націлена, міцна.
— Хвала тобі за труд, ковалю!
Та ми вже нині не в бою.-
І батько мій сказав без жалю:
— Для миру, голубе, й кую.
1948
Про вірш
Баладно-оповідний твір про народну майстерність, спадкоємність поколінь і моральну велич простого трудівника, який ремонтує зброю заради якнайшвидшого настання миру. Пафос вірша зосереджений на ствердженні життєствердної праці орача й коваля над руйнівною стихією війни.
Історія
Вірш створено 1948 року — у період післявоєнної відбудови, коли спогади про Другу світову війну та попередні воєнні лихоліття залишалися гострими й болючими. У суспільстві панувала жага мирного життя, а образ людини праці, яка піднімає зруйновану країну з руїн, став центральним у повоєнній літературі.
Водночас сюжет твору відсилає до подій 1920 року доби Української революції та визвольних змагань (в інтерпретації тогочасної радянської історіографії як Громадянської війни) на Полтавщині в басейні річки Ворскли. Воронько вводить образ власного батька (чи узагальненого архетипного батька-коваля), синтезуючи автобіографічний мотив із фольклорним міфом про коваля-деміурга.
Форма
Жанрова природа твору — сюжетний ліро-епічний вірш (балада). Метрика представлена класичним чотиристопним ямбом із пірихіями, що забезпечує чіткий, маршовий ритм, суголосний ударам ковальського молота по ковадлу ('В його руках співала сталь').
Строфіка побудована у формі чотиривіршів із перехресним римуванням (аБаБ), що подекуди розривається синкопованою короткою строфою-вигуком ('За волю-волю — / Нашу долю!'), яка відтворює ритм бойового кличу й динаміку зіткнення на полі бою. Мова твору ощадлива, дієслівна, насичена професійною ремісничою та військовою лексикою (підіски, лемеші, вали, гармаші, замок, підсталю).
Як читати
Центральною постаттю є образ коваля Микити — носія вікової народної мудрості та гідності. Його постать монументальна, але водночас позбавлена штучного героїзму: велич коваля виявляється у спокійній впевненості ('тихо вимовив: 'Зроблю''), майстерності та невтомному труді, на якому тримається буття села і краю.
Кузня виступає сакральним простором трансформації: тут підкоряється 'гримуча сталь', а стихія руйнування переплавляється на знаряддя оборони. Показово, що ремонт гармати сприймається ковалем не як жага крові, а як необхідна тяжка робота для припинення бойні: заварювання сталі символічно вінчається завершенням війни.
Кульмінація та розв'язка твору несуть потужний гуманістичний і миротворчий зміст. Трансформація військової гармати на захисницю миру перегукується з біблійною ідеєю перековування мечів на лемеші. Фінальна репліка батька: 'Для миру, голубе, й кую' — перетворює образ селянського майстра на символ творця мирного майбутнього, для якого найвищою цінністю є зораний пустир і хліборобська праця.
Теми: людина праці · батьківська спадщина · прагнення миру · воєнне лихоліття · ковальське ремесло · народний характер