Мені колись бабуся говорила,
На місяці уздрівши тьмяні тіні:
— То Каїн Авеля підняв на вила,
Коли було ще світу сотворіння.
Із тих часів і почалися війни
Криваві, що мордують всі народи. —
Дивлюсь на місяць —
Яснина подвійна
Від нього ллється на степи і води.
Це, мабуть, вимпел, з мирних душ відлитий,
Зміг двох братів казкових помирить.
На Місяці нам просто мир створити,
На Марсі навіть…
На Землі б створить.
Гіркий громадянсько-філософський роздум про одвічне братовбивство людства на тлі космічних тріумфів науково-технічної доби.
Поезія написана у другій половині 1960-х або на початку 1970-х років — у добу активного розгортання радянської та американської космічних програм, запуску супутників і місячних станцій («вимпели», доставлені апаратами «Луна»), коли людство вже сягнуло орбіт інших небесних тіл.
Воронько полемізує з бездумним технократичним оптимізмом свого часу. Захоплення підкоренням космосу поет зіставляє з реальними загрозами «холодної війни», гонкою ядерних озброєнь і невирішеністю базових моральних конфліктів цивілізації.
Твір являє собою три строфи класичного п'ятистопного ямба (із чергуванням жіночих і чоловічих закінчень), де графічне членування на рядки підкреслює ораторсько-діалогічну інтонацію.
Римування перехресне (абаб, вгвг, деде), де строга розміреність класичного версифікаційного малюнка надає висловлюванню притчевої ваги й афористичної завершеності.
В основу поетичної оповіді покладено народно-християнську етиологічну легенду (відому в українському фольклорі як повір'я про плями на Місяці: Каїн, який убиває Авеля вилами). Біблійний первородний гріх братовбивства інтерпретується автором як фатальний першовиток усіх світових воєн, що століттями знекровлюють людство.
Зіткнення наївного фольклорного міфу («бабусина оповідь») з новітньою реальністю космічних перельотів («вимпел, з мирних душ відлитий») створює разючий смисловий контраст. Подвійна яснина нічного світила — це метафора надії на моральне просвітлення людського розуму.
Фінальний акорд твору звучить як гіркий парадокс епохи НТР: людству виявилося технічно значно простіше підкорити безжиттєві простори Місяця й Марса, аніж подолати власну агресію та збудувати справедливий мир на рідній Землі. Лаконічна кінцівка набуває масштабу гуманістичного маніфесту.
Теми: філософська лірика · громадянська лірика · мир і війна · біблійні мотиви · людина і космос · гуманізм