На золотом гаптованій галявці
Берізка-юнка закружляла в танці —
Аж серце виривалося із тіла,
Аж платтячко за вітром полетіло.
Стоїть вона, тонюня і біленька,
Без хусточки, без платтячка, голенька.
Веселі очі раптом — повні сліз,
Як і у всіх оголених беріз.
Не за одежкою затужені вони,
А що не буде танців до весни.
Витончена лірична мініатюра, що втілює світлу журбу осіннього згасання природи крізь одухотворений, персоніфікований образ берізки-дівчини.
Платон Воронько, увійшовши в українську літературу насамперед як поет полум'яної фронтової звитяги та партизанського гарту (збірки «Карпатський рейд», «Весняний грім»), паралельно плекав тонку, акварельну пейзажну лірику. Його повоєнна пейзажна мініатюристика часто виростала з глибинного фольклорного сприйняття рідної Сумщини, де кожен природний рух осмислювався антропоморфно й одухотворено.
Цей вірш належить до зрілого періоду лірики Воронька (імовірно, 1960–1970-ті роки), коли автор відійшов від монументальної патетики до камерних замальовок, у яких дитяча наївність спостереження гармонійно поєднується з елегійною мудрістю зрілого майстра слова.
Вірш написано чотиристопним ямбом із перехідною пірихієвою ритмікою, що відтворює кружляння й динаміку осіннього вітру. Римування парне (суміжне: aabbcc...), строфоїдна організація являє собою суцільний десятирядковий моностроф, у якому розгортання дії не розривається міжстрофними паузами.
У центрі твору постає класичний для українського фольклору та романтичної традиції паралелізм: берізка постає в образі юнки, що кружляє у нестримному танку осіннього листопаду. Автор майстерно застосовує демінутиви («берізка-юнка», «платтячко», «тонюня»), які не сентименталізують образ, а підкреслюють її зворушливу беззахисність перед невблаганним настанням холодів.
Фінал вірша переводить зовнішній пейзажний опис у площину тонкої психологічної драми: сльози на очах оголеного деревця спричинені не втратою пишного золотого вбрання, а неминучою зимовою німотою — припиненням самого руху, свята й танцю. У цьому виразно прочитується вітаїстичний мотив: життя є рух і творчість, а тимчасове завмирання природи сприймається як туга за невичерпною радістю буття.
Теми: пейзажна лірика · персоніфікація природи · осіння елегія · туга за теплом · вітаїзм