Пасуться коні в зоряному лузі,
Нічліжники печуть солодкі буряки.
Два місяці — в сазі і на галуззі.
Я з жахом думаю:
А що, коли вовки?..
Усе вночі широке і далеке,
Усе страшне — аж ген до Гниляків.
З гнізда схиляє голову лелека:
— Не бійся, спи, я прожену вовків.
Я засинаю в сіні на ряденці,
І видиться, як вовка б'є крилом
Наш чорногуз.
І радісно на серці.
Солодкий дух пливе понад селом.
Ніжна автобіографічна мініатюра з життя українського підпасича, де дитяча тривога перед нічною темрявою й хижаками розчиняється в наївній вірі в заступництво рідного лелеки та затишку сільського світу.
Вірш належить до автобіографічної ретроспективної лірики Платона Воронька, натхненної його дитинством у селі Чернеччина на Сумщині. Як онук коваля й син селянського роду, поет змалку пізнав пастуший побут, ночівлю в полі коло коней та атмосферу традиційних селянських «нічлігів».
У повоєнні десятиліття Воронько неодноразово повертався до фольклорно-романтизованих образів рідного краю, протиставляючи воєнному травматичному досвіду архетипний спокій патріархального українського села, де людина, птах і природа перебувають у непорушній гармонії.
Твір написано чотиристопним та п'ятистопним амфібрахієм із домішками дольника, що створює плавний, погойдуваний, казково-заколисуючий ритм колискової або вечірньої оповіді.
Композиційно вірш становить суцільну астрофічну дванадцятирядкову елегійно-оповідну структуру з чергуванням перехресного і суміжного римування та виразними пісенно-фольклорними інтонаціями.
Центральним нервом поезії є психологічний перехід від дитячого екзистенційного жаху перед безмежним і грізним простором («Усе страшне — аж ген до Гниляків») до відчуття абсолютної захищеності й спокою під крилом тотемного для українців птаха.
Образ лелеки (чорногуза) тут переростає орнітологічні межі й постає казковим вартовим і міфічним захисником роду, здатним перемогти вовка. Персоніфікація птаха, що промовляє до дитини зі свого гнізда, відсилає до архетипів народної казки та замовляння.
Завершальні образи — сон у сіні на ряденці, солодкі печені буряки та духмяний подих рідного села — вибудовують відчуття цілісного раю дитинства, де навіть місяць ідилічно спускається «в сагу і на галуззя», а страх неминуче поступається тихій радості серця.
Теми: дитинство · пейзажна лірика · образи природи · фольклорні мотиви · гармонія людини і природи