Покололись роки на дрібні черепки
І пірнули в глибинь.
В них кохається вчений,
Припадає до них, мов до вуст нареченій,
Обдуває намул вікової ріки.
Не кубушку він стулить із них, а епоху.
І сарматка помчить із дитям на коні…
Бо війна почалась за помірок гороху, —
Від кубушки й мисок — черепки при вогні.
Може, й наше життя по череп'ї з пластмаси
Будуть вчені вивчать у прийдешні віки.
О, яке ж то безглуздя!
Від кожного часу
Залишає війна черепки.
Глибокий антивоєнний історіософський роздум про крихкість цивілізації, дріб'язковість причин кривавих конфліктів і руйнівну силу війни, що залишає по собі лише уламки.
Твір створено в період пізньої рефлексії поета, коли на тлі глобальних викликів доби Холодної війни та загрози ядерного апокаліпсису воєнний досвід Другої світової переосмислювався у глобальному масштабі історії людства від прадавніх часів до сьогодення.
Археологічні відкриття та інтерес до давньої історії України (трипільська доба, скіфо-сарматський період), які бурхливо обговорювалися в українському інтелектуальному середовищі 1960–1970-х років, дали Воронькові конкретний речовий образ — битий керамічний черепок як універсальний маркер знищених культур.
Метр вірша — дольник на основі трискладовиків (переважно анапеста й амфібрахія), що передає нерівний подих схвильованої авторської інвективи. Строфічна структура організована у класичні чотиривірші з перехресним римуванням.
Ритміка динамічна завдяки чергуванню плавних епічних описів кропіткої праці вченого з різкими екскламаціями й цезурами («Бо війна почалась…», «О, яке ж то безглуздя!»). Звукопис підкреслює семантику руйнації через глухі вибухові [п], [к], [т] у ключових лексемах («покололись», «черепки», «кубушка», «пластмаси»).
Вірш відкривається яскравою метафорою розколотого часу («покололись роки на дрібні черепки»), де археолог уподібнюється до закоханого, що повертає до життя мертву матерію. Проте за естетикою наукового пошуку поет відкриває жахливу історичну істину: артефакти минулого є не свідченням мирного поступу, а слідами згарищ і побоїщ.
Разючий художній контраст між мізерністю приводу для агресії («помірок гороху») та катастрофічністю її наслідків викриває абсурдність будь-якої загарбницької війни. Образ сарматки з дитям на коні персоніфікує вічний біль біженців і руйнацію родинного затишку.
Пророчий погляд автора проєктується у власне майбутнє: образ «череп'я з пластмаси» слугує нищівною сатирою на сучасну технологічну цивілізацію, яка, попри прогрес, не подолала первісного варварства. Фінальний афоризм («Від кожного часу / Залишає війна черепки») звучить як суворе попередження прийдешнім поколінням.
Теми: історіософія · антивоєнний пафос · крихкість цивілізації · історична пам'ять · безглуздя війни