Полісся. Праліс твані обступили.
Загін вернувся з рейду і упав.
Болотяні каганчики купав
Дбайливо промені уранці засвітили.
А хлопці спали, набували сили,
Всяк пень собі під голову поклав.
До Сновидовичів, у тихий листоплав,
Фашисти бронепоїзд підкотили.
Удар з гармат, неначе землетрус.
А хлопці спали за бронею бору,
По шию кожен в теплу глицю вгруз.
Ковпак лайнувсь у сні, натяг картуз.
Одстрілювався тільки чорногуз
Двоствольним дзьобом, шию звівши вгору.
Твір поєднує сувору правду партизанських рейдів із тонкою ліричною іронією, стверджуючи незламний спокій воїнів серед загрози та нерозривну єдність людини й захисної поліської природи.
Вірш органічно виростає з безпосереднього фронтового досвіду Платона Воронька, який брав участь у німецько-радянській війні як боєць і підривник легендарного партизанського з'єднання Сидора Ковпака. У творі згадано станцію Сновидовичі (нині Рівненська область), де під час Карпатського та Поліського рейдів точилися запеклі бої за стратегічні залізничні комунікації ворога.
Для воєнної лірики Воронька періоду 1943–1945 років характерний перехід від абстрактного героїчного пафосу до гранично правдивого зображення партизанського побуту, де виснажлива втома, сон на пеньках у багні й небезпека обстрілу сприймаються як рутинне тло визвольної боротьби.
Твір являє собою класичний сонет (чотирнадцятирядник, складений із двох катренів та двох терцетів із замковою будовою abba abba cdc dcd / cde cde), написаний п'ятистопним ямбом з пірихіями, що передає розмірену, але внутрішньо напружену оповідну ходу.
Особливої виразності формі надає поєднання точних чоловічих і жіночих рим («обступили — засвітили — сили», «упав — поклав — листоплав», «землетрус — вгруз — картуз — чорногуз»). Звукопис насичений глухими та свистячими приголосними («праліс», «твані», «листоплав»), які відтворюють шурхіт лісу, та вибуховими алітераціями («бронепоїзд», «підкотили», «землетрус»), що змальовують удар артилерії.
Художній простір сонета розгортається через контраст між вразливістю сплячих бійців і грізною міццю ворожого бронепоїзда. Образ «броні бору» трансформує поліський ліс у живий форпост, де природа стає прихистком: партизани не просто сплять, а буквально «вгрузають у теплу глицю», повертаючись до первісного материнського лона землі.
Колоритна побутова деталь — легендарний командир «Ковпак лайнувсь у сні, натяг картуз» — десакралізує сухий батальний монументалізм, вносячи мотив непохитної солдатської витримки й фатального спокою перед обличчям смертоносного обстрілу.
Фінальний метафоричний акорд із чорногузом, який самотньо «одстрілювався двоствольним дзьобом», підносить реалістичну замальовку до рівня фольклорно-алегоричного символу: птах виступає як охоронець рідного Полісся, чий опір окупантам триває навіть тоді, коли люди сплять.
Теми: партизанський рух · війна і пам’ять · поліська природа · Сидір Ковпак · солдатський побут · сонет