Рання осінь малює пейзажі, та як ще!
Левітан і Васильківський не змогли б!
Дощ пішов на тиждень — все пропаще.
Із-під барв опалих виліз гриб.
Він м'ясистий, півкілограмовий.
Як йому зрадів беззубий дід!
Ну, а осені у час передзимовий —
Ні з мольбертом в ліс,
Ні на грибний обід.
Я, здається, нині в цій порі.
Хай швидше прилітають снігурі.
Елегійний роздум про невблаганну зміну природних циклів і людське згасання, де барвисте осіннє буяння різко контрастує з передзимовим холодом і передчуттям життєвого фіналу.
Вірш репрезентує пізній період творчості Платона Воронька (1970-ті роки), коли в його поезії героїко-патріотичні мотиви та бадьорий життєствердний пафос поступаються місцем поглибленій автобіографічній рефлексії, осмисленню незворотності літ і самотності літнього митця.
Згадка видатних майстрів реалістичного пейзажу — Ісаака Левітана та Сергія Васильківського — відсилає до глибокого замилування українською та східноєвропейською природою, яке було притаманне поетові ще з юнацьких мандрів Поліссям і Сумщиною, водночас підкреслюючи безпорадність класичного мистецтва перед раптовою руйнацією краси часом і негодою.
Твір написано розкутим різностопним ямбом із розлогими подовженими рядками на початку та лаконічними короткими фразами наприкінці, що створює ефект поступового згасання дихання та емоційного спаду. Римування перехресне та суміжне (абаб, ввгдд), з поєднанням чоловічих та жіночих клаузул.
Звуковий лад увиразнюється алітераціями глухих шиплячих та свистячих приголосних ([ш], [с], [з], [с']), які відтворюють шурхіт опалого листя, шелест дощу та холод передзимового вітру ('пейзажі, та як ще', 'все пропаще', 'із-під барв опалих').
Художня структура вірша побудована на різкому колористичному та психологічному зламі: початкове емоційне захоплення незрівнянною мальовничістю осінніх барв раптово обривається тривалою непогодою ('дощ пішов на тиждень — все пропаще'). Образ м'ясистого гриба, якому щиро радіє беззубий дід, виступає заземленою, побутовою деталлю, яка контрастує з витонченим естетизмом живописців і вказує на суто життєву, просту суть буття.
Кульмінацією мініатюри є перенесення природного стану 'передзимового часу' у внутрішній вимір ліричного героя ('Я, здається, нині в цій порі'). Прихід снігурів метафорично маркує настання білої зимової тиші — останнього рубежу життя, який поет зустрічає без паніки, зі спокійною філософською фатальністю.
Теми: філософська лірика · пейзажні мотиви · старість і згасання · людина і природа · мистецтво і дійсність