Солодка вода
Воронько Платон
Воду, що пити можна,
На сході "солодкою" звуть.
В цій назві щось ніжне й тривожне,-
"Солодка" — не смак, а суть.
Де пекло такирів, барханів1[1] —
Земля, де немає землі,
Там голови скельних титанів2[2]
Одвіку в скорботній золі,
Там зрада озер солоних
Заспраглому —
в груди ножем,
Там подих вітрів похоронних
За кожним новим міражем.
Я був у пустелях зловісних,
Де гибла душа не одна.
Солодка вода не прісна,
Солодка —
коли питна.
Стою при дніпровім розливі —
Безмежна солодка вода!
Ми з нею багаті, щасливі.
О будьмо ж усі бережливі!
Як зникне солодка вода,
Сльозами солоними світ зарида.
1[1] Такир — плескаті глинясті зниження в пустелях і напівпустелях. Поширені в Середній Азії та Казахстані. Бархани — навіяні вітром рухомі піщані горби, не закріплені рослинністю.
2[2] Скельні титани — високі скелі (скелі-велетні).
Про вірш
Екологічно-філософська притчева балада про справжню ціну прісної питної води, де східний досвід пустельної спраги стає грізною пересторогою для марнотратних нащадків біля дніпровських розливів.
Історія
Твір постає з безпосередніх мандрівних або життєвих вражень поета від Середньої Азії та Казахстану, де він на власні очі пізнав жорстокі реалії пустельного існування (такири, бархани, солоні озера, міражі). Досвід перебування в аридних регіонах різко контрастував із багатою на водойми українською природою.
Вірш написаний у другій половині ХХ століття, коли масштабне гідробудівництво на Дніпрі, меліорація та наростаюче промислове освоєння водойм уперше поставили українських письменників (зокрема О. Гончара, М. Рильського, П. Воронька) перед необхідністю осмислити екологічну вразливість довкілля та кризу природних ресурсів.
Форма
Вірш написаний чотиристопним амфібрахієм (подекуди з ритмічними варіаціями та пірихіями), чий розлогий тридольний хвилеподібний ритм передає як неквапливу східну мудрість, так і величну плинність річкових вод. Текст структурно поділяється на три частини: експозиційну сентенцію, пустельний спогад-антитезу та дніпровську філософську коду.
Римування перехресне (абаб) із переходом до наскрізного римування в кульмінаційній строфі (розливі — щасливі — бережливі / вода — зарида). Фінальний подовжений рядок виконує роль пророчого фатального дзвону, ламаючи розмірений темпоритм заради максимального експресивного струсу.
Як читати
В основу поетичної концепції покладено семантичний парадокс: східна назва придатної для пиття води — «солодка» — осмислюється не через гастрономічну смакову характеристику («не смак, а суть»), а як синонім рятівної цінності буття. Антитезою до неї постає моторошний, інфернальний пейзаж пустелі: такири, подих вітрів похоронних, скорботна зола та «зрада озер солоних», котра сприймається заспраглим мандрівником як смертельний удар ножем у груди.
Простір пустелі марковано як антисвіт («земля, де немає землі»), де гине душа і де панує фатальний міраж. Цьому протиставлено спокійну повноводну велич Дніпра («при дніпровім розливі»), що уособлює щедрість і багатство української землі. Однак це багатство не заколисує ліричного героя, а навпаки — загострює його моральну відповідальність.
Твір переростає у пристрасний екологічний та етичний заклик до ощадливості. Фінальний апокаліптичний образ — «Як зникне солодка вода, сльозами солоними світ зарида» — поєднує мотиви пустельної солі та гірких людських сліз, попереджаючи людство про фатальну відплату за легковажне винищення життєдайних ресурсів планети.
Теми: екологічна тривога · цінність води як основи життя · філософські роздуми · людина і стихія · східні мотиви й образи · відповідальність перед майбутнім