— В мене весняні промені!
Повен тугий сагайдак.
Всім, хто в життя закоханий,
Промені, промені, промені
Я продаю за так!
Ранішнім сонцем даровані,
Злотні, мов спілий злак,
Промені, промені, промені!
Беріть собі в душі промені! —
Гукає гінкий хлопчак.
Хай пломеніє у спомині
День, коли йшов юнак, —
Промені, промені, промені,
В пору сердечної повіні
Всім продавав за так.
Життєствердна поетична мініатюра про щедрість молодості й весняне оновлення душі, де ліричний герой метафорично дарує світові світло й сердечне тепло.
Вірш репрезентує світлу життєлюбну лірику Платона Воронька повоєнного періоду (1950–1960-ті роки), коли поет, пройшовши крізь тяжкі випробування партизанського рейду Ковпака й фронтові втрати, свідомо культивував естетику радості, душевного відродження та віри в майбутнє.
Образ юнака-вісника весни перегукується із фольклорною традицією закликання тепла й весняного пробудження, водночас відображаючи характерний для творчості Воронька синтез пісенного ладу дитячої поезії та зрілої романтичної рефлексії про швидкоплинність юнацького завзяття.
Поезія побудована як динамічний пісенно-рефреновий вірш, що спирається на дактилічно-хореїчні модуляції (переважно тристопний дактиль із цезурами та скороченнями) з характерним пісенним синкопуванням. Використано моноримний та перехресний каркас римування (промені — закоханий — даровані — спомині; сагайдак — злак — хлопчак — юнак — за так).
Особливої експресії структурі надає настирливий трикратний рефрен-вигук («Промені, промені, промені»), анафоричні хвилі та звукопис із домінуванням відкритих голосних [о], [е] та сонорних [н], [р], [л], що створює ефект дзвінкого лункого багатоголосся весняної повені.
Центральна метафора твору — тугий сагайдак, наповнений не смертоносними стрілами (переосмислення мілітарного атрибута на знак миру), а життєдайними весняними променями. Ліричний герой, «гінкий хлопчак», уподібнюється античному Аполлону або слов'янському Ярилу, що безкорисливо розсіває сонячне золото («злотні, мов спілий злак») серед закоханих у життя людей.
Торгівля «за так» є промовистим оксимороном, який вивищує ідею абсолютної душевної щедрості над утилітарним прагматизмом буття. Весна тут осмислюється як пора духовної надлишковості, коли людське серце виходить із берегів («у пору сердечної повіні»), не шкодуючи внутрішнього світла для довколишніх.
Фінал вірша перемикає перспективу з теперішнього юнацького пориву у площину ретроспективної пам'яті («Хай пломеніє у спомині...»). Це надає твору елегійного відтінку, трансформуючи миттєвий епізод безтурботного весняного гукання в нетлінний символ невгасного душевного горіння.
Теми: весна · радість буття · молодість · душевна щедрість · світло · пам’ять