Баба
Яків Щоголів
Здумалося вражій бабі
З мужа посміятись —
Почала вона до його
Лізти та скіпатись.
"Коли вже ти уродився
Малим, як той стовпчик,
Так признайся, дідусенько,
Що ти єси хлопчик".
Як признайся, та признайся –
Не дає спокою!
Що тут дідові робити
З бабою такою?
"Ану тебе, бабусенько!
Кажу — не в'яжися.
Нехай же я буду й хлопчик,
Тільки відчепися".
"А коли ти, дідусенько,
Сам признавсь, що хлопчик,
Так попробуй пострибати,
Як ось той горобчик.
Що хоч роби, а попробуй!
А то удавлюся,
Або кинусь до полонки
Та овсі втоплюся!"
"Що се — дума дідусенько —
З бабою зробилось?
Візьму вже їй пострибаю,
Аби не втопилась".
Стрибнув дідусь і раз, і два,
Та собі і скаче…
Баба ж тільки регочеться
Та з сміху аж плаче!
"Та годі вже тобі, дурню!
Тільки нагадати —
А то й справді, як той хлопчик,
Ти вже й рад стрибати!"
Стидно діду, та що зробиш!
Треба вже терпіти!
Пішла баба у сарайчик
Та й лягла спочити.
Як проснулась, аж їй пити
Хочеться до смерті.
Іде вона до виходу —
А вихід запертий.
"Пусти, діду, поки тобі
Не вибила ока!"
"Пущу, мила, коли скажеш,
Що ти білобока!"
"Нехай уже й білобока.
Бодай ти сказився!
Чого се ти так до мене
Реп'яхом вчепився?"
"Коли ж се ти и сама кажеш,
Що ти білобока,
Так лізь вгору, та он в дірку
Й стрибни, як сорока!"
Крутнулася туди-сюди,
Та бачить, що треба
Лізти вгору та стрибати
На землю з-під неба.
Стриба відтіль стара баба,
Ноги перебила,
Та вже тоді мужа свого
Скакати не вчила.
Про вірш
Гумористично-сатирична оповідна поезія викриває сварливу вдачу та побутову самодурність за допомогою симетричного сюжетного ходу — дотепної помсти покірного діда вередливій бабі.
Історія
Вірш увійшов до першої збірки поета «Ворскла» (1883), де колоритні етнографічно-побутові замальовки склали один із визначальних тематичних пластів. Спираючись на традиції української народної сміхової культури, Щоголів художньо переосмислив розповсюджений у фольклорі тип сварливої, деспотичної жінки та беззахисного перед її капризами чоловіка.
Для поета харківської романтичної школи звернення до фацеційного та бурлескно-гумористичного репертуару слугувало важливим способом фіксації живого народного побуту Слобожанщини, демонстрації органічної соковитості народної мови та невичерпного народного оптимізму.
Форма
Твір написано коломийковим чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул; строфіка невимушена, тяжіє до пісенної коломийкової структури (суміжне та перехресне римування парних рядків).
Динамічний діалог, пряма мова, градація напруги в конфлікті й анекдотичний пуант створюють жваву ритмомелодику розмовного народного переказу.
Як читати
Центральний конфлікт вірша будується на фольклорній інверсії ролей та мотивах карнавального глузування: баба змушує літнього чоловіка вдавати хлопчика-горобчика, використовуючи типовий шантаж («або кинусь до полонки»). Дзеркальна кара діда, котрий запирає стару в сараї й вимагає пострибати сорокою, відновлює скривджену патріархальну справедливість у річищі традиційного селянського гумору.
Зооморфні метафори («як той горобчик», «стрибни, як сорока») підкреслюють комізм ситуації та вкоріненість поетики Щоголева в народнопісенну фразеологію. Сміх тут має не повчально-дидактичний, а життєствердний, очисний характер, характерний для українських народних анекдотів.
Теми: народний гумор · сімейний побут · фольклорні мотиви · комічне покарання · етнографізм Слобожанщини