Батюшка
Яків Щоголів
Дибає батюшка з церкви й кахика;
Каже він: служба б воно й невелика,
Але ж мороз — таки дуже діймає;
Бо по церквах у нас грубок немає…
В городі грубки, — та те не про всіх!
Господи, ремства прости мені гріх!
Йшов на село я не грошей зажити,
А щоб і богові й людям служити;
П'ятий десяток служу — не лінуюсь;
А як погляну кругом, то й дивуюсь:
Праця висока, та хліб наш гіркий!
Боже, прости мені гріх мій тяжкий!
Родиться й гине чимало народу;
Ходиш на треби[1] і в ніч, і в негоду;
Добре ж, як шкапу хто пришле доїхать,
А як та пошесть, то ніколи й дихать;
Ох, тая пошесть, запекла й страшна;
Тільки й на бога надія одна!
Бідний добуток від миру, а дерти
Гроші з народу боїшся, як смерті.
Трьошник[2] за сповідь; а в кого родини,
Той притаскає тобі за хрестини
Курку стареньку, з олією книш, —
Хочеш — дивися, а хочеш — так їж!
Діти у бурсі. За їх заплатити
З трьошників треба цілкові[3] зробити.
От і роби їх та й вигадай казку,
Як його шити шовковую ряску!
Начебто ряски шовкові на всіх?
Господи, ремства прости мені гріх!
Ось доберуся помалу до хати:
Хай лиш стара моя знайде гербати[4],—
Треба і об тім подумать, щоб тіло
Тепле що-небудь хоч зрідка погріло!
Вже таки й холод невірний дійма:
Пале та й пале, зима та й зима!
Знав я таким мого рідного діда:
Тих батюшок уже швидко і сліда,
Може, не буде; либонь, вимирають…
Хай же з святими вони спочивають!
То була щирая старовина:
В злиднях багата і в горі ясна!
Примітки:
[1] Церковне обслуговування.
[2] Три копійки.
[3] Карбованець.
[4] Чай.
Про вірш
Глибоко драматичний соціально-психологічний монолог сільського священника розкриває трагізм злиденного, сповненого щоденних випробувань життя пастиря старої формації.
Історія
Поезія надрукована у збірці «Ворскла» (1883) в розділі соціально-побутових та етнографічних творів. Щоголів, чудово знаючи провінційне життя Слобожанщини XIX століття, створив співчутливий портрет рядового парафіяльного духовенства, чий убогий побут разюче контрастував із ситим життям міських архієреїв.
Твір відбиває авторську елегійну скорботу за патріархальною старовиною: поет із сумом констатує зникнення безкорисливих, праведних сільських священників-трудівників («тих батюшок уже швидко і сліда... не буде»), які разом із народом ділили злидні, епідемії та скорботу.
Форма
Твір написано тристопним анапестом із парним римуванням (аабб), що передає повільну, важку ходу втомленої літньої людини, її тихе кахикання та вдумливу сповідну інтонацію.
Особливу композиційну роль відіграє літургійно-покаянний рефрен («Господи, ремства прости мені гріх!», «Боже, прости мені гріх мій тяжкий!»), який структурує потік внутрішніх роздумів персонажа.
Як читати
Образ батюшки сповнений високого гуманістичного трагізму: він не чиновник синодального відомства, а жертовний подвижник, для якого здирництво над селянами страшніше за смерть. Мотив морозу та холодної церкви переростає з побутової реалії в екзистенційний образ крижаної байдужості світу до чужого болю.
Деталізація злиднів (холодна церква, копійки на бурсу для дітей, старенька курка як плата за хрестини) врівноважується щирою вірою та внутрішньою чистотою пастиря, підносячи простий монолог до рівня високої соціально-християнської драми.
Теми: доля сільського священника · соціальна несправедливість · християнське служіння · елегія минущості · патріархальна старовина