Багато мочі і краси
Яків Щоголів
Багато мочі і краси
Є в горах сумного Тіроля;
Таємні тропіків ліси
Й пустинь незміряне роздолля.
Величні й моря береги,
Коли їх борви[1] не колишуть,
А гріє сонце й округи
Цитрини пахощами дишуть.
Але нащо далеко йти,
Щоб за кордонами знайти
Краси чужої нам природи,
Високі гори, чисті води,
Пустинь розпалений пісок
Й непевний пальми холодок,
Коли проміж крайниць[2] родини
Свої ми маємо краси
В чарній[3] природі України:
І ті ж тропічнії ліси
З багатолистими древами,
І той же вітер над пісками,
І в нетрях вогкість і покій,
І спеку сонця в день палкий,
Понад безкрайніми степами.
Затим і я відсіль не йду
За грані дальньої чужини,
Що й тут пісні мої знайду
Під небом пишної родини!
Примітки
[1] Вітер.
[2] Краї.
[3] Чарівна, чудова.
1885
Про вірш
Маніфестарна патріотична елегія, що стверджує самодостатність і неперевершену естетичну велич рідного українського краєвиду над екзотичними дивами далеких чужих земель.
Історія
Вірш постав у плідний харківський період творчості поета й датується автором 1885 роком; згодом він органічно доповнив корпус краєвидно-патріотичної лірики, що готувалася до збірки «Слобожанщина» (1898).
У цьому тексті Щоголів полемізує з поширеним у добу раннього романтизму захопленням південною чи альпійською екзотикою, репрезентуючи натомість зріле націоцентричне світовідчуття слобожанського митця.
Форма
Поезія написана чотиристопним ямбом із перехресним та пізніше астрофічним чергуванням суміжних рим, що надає висловлюванню урочистості риторичного гімну та декларативної переконливості.
Інтонаційно-синтаксична побудова базується на антитезі й риторичних запитаннях («Але нащо далеко йти...»), що у фіналі трансформуються в категоричне етико-естетичне кредо митця.
Як читати
Твір розгортається через масштабне зіставлення світових топосів (Тірольські гори, тропічні нетрі, палючі пустелі) з автохтонним простором України, де поет бачить усю повноту природної снаги, мочі та сакральної краси.
Образ степу і лісу набуває статусу естетичного та духовного опертя ліричного суб'єкта: рідна земля осмислюється як невичерпне джерело національного натхнення, що уневажнює будь-які спокуси чужини.
Теми: любов до України · рідний край · романтичний маніфест · природа степу · поетичне покликання