Бранка
Яків Щоголів
Йде ловець, виносе сітку;
До землі його рука
Нахили тернову вітку
І ладнає сторожка.
Стала б їсти, так глибокий
Сніг сугорбками замів
Й очерету ствіл високий
І бадилля реп'яхів.
Я на гілці колихаюсь,
Зневажаючи біду,
І співаю: "Ой піймаюсь!
Ой нізащо пропаду!"
Він принадою обмане,
Що посипав по сучку!
А під сітку мане, мане
Купка сизого мачку!
Я не втерпіла, скакнула,
Зачепила сторожка,
Та й піймалась!.. Обманула
Пташку вражая рука!
Зняв ловець зверх мене сітку,
Думав: визволю з біди,—
Поготую пташці клітку
Та й пущу її туди.
І, пустивши, він щоранку
Повно їжі насипав,
Лив і воду; тільки бранку
На слободу не пускав.
Сіла я в кутку на жердці,
Крізь дротиночки гляжу
І тугу в маленькім серці
Стережу та й стережу.
В клітці все мені огидло;
Я згадала, як жила
По садкам; мовчать обридло
Й я цвірінькать почала.
Перш цвірінькать; потім стала
Розважать свою нудьгу
Й гучно пісню заспівала
На утіху ворогу.
З того часу, як згадаю
Рідне кубло у садку,
Я співати починаю
Пісню болізну й тяжку.
Я співаю, як попала
У хороми на вікно,
Як я волю проміняла
На мачинкове зерно.
Сторож слухає і дума
Вчути радощі мої;
А в тій пісні галас сума,
Галас муки однії!
Про вірш
Алегорично-психологічна балада про вільну пташку, зваблену ситим зерном і замкнену в панську клітку, яка виростає у драматичну філософську притчу про непоправну ціну втраченої волі.
Історія
Поезія належить до зрілого доробку Якова Щоголева, увійшовши до його знакової поетичної збірки «Ворскла» (1883), де поет постав як віртуозний пейзажист, анімаліст і майстер алегоричних медитацій.
Після тривалого періоду добровільного літературного замовкання (1850–1870-ті роки) повернення Щоголева з книгою «Ворскла» продемонструвало кристалізацію його парнасько-романтичної техніки, за якої деталізовані описи природи слугують ширмою для трагедії поневоленого духу.
У контексті постромантичної доби вірш сприймався демократичною критикою як прозора національно-визвольна алегорія становища України під пресом імперських заборон (Валуєвський циркуляр, Емський указ).
Форма
Віршовий розмір — правильний чотиристопний ямб із чітким чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що забезпечує чіткість фрази, інтонаційну викінченість та драматичну динаміку розповіді.
Строфіка побудована у формі чотиривіршів із класичним перехресним римуванням (абаб), з використанням звукопису (алітерація сонорних та свистячих), що передає шелест сітки, цвірінькання птаха та брязкіт металевих прутів клітки.
Як читати
У творі розгорнуто тонкий морально-психологічний конфлікт між первісним голодом холодної зими та зрадливою безпекою спокуси («мачинкове зерно»). Падіння пташки у тенета ловця осмислюється як фатальна слабкість, самообман в ім'я ситості, що обертається довічним рабством.
Образ клітки у багатих палатах («у хороми на вікно») виступає класичним символом «золотого полону». Позірна турбота ката-господаря, котрий щоранку насипає зерно й ллє воду, не здатна компенсувати втрату неба; навпаки, вона загострює моральну прірву між ситим невільництвом і свободою.
Філософський апогей твору зосереджений у трагічному парадоксі рецепції мистецтва: пісня бранки, сповнена нестерпного відчаю, болю і похоронного плачу («галас сума, галас муки»), сприймається глухим тюремником як весела розвага та безтурботна солов'їна втіха.
Теми: неволя і свобода · алегорія рабства · ціна спокуси · страждання · природа · парадокс творчості