Ave Caesar, співучий серпне,
Августійший владарю літ!
Солодощ пізніх овочів терпне,
Сяйво твоє все більш нестерпне
Для майже осліпленої землі.
Ave Caesar, ще день твій сяє
В колонаді гаїв, на форумі нив,
Рим твій бездонна блакить просякає,
Він в ній розчиняється і заникає,
І видивом легким вливається в спів.
Ave Caesar, застиг на троні,
Ти вже статуя, мармур, міт,
І тільки сонце грає в короні,
І тільки блакиттю посріблено скроні,
Спалені вітром літ.
Пишне неокласичне вітання серпня як цезаря природи, що розгортає свій імперський форум на тлі золотих степових нив.
Створений у Чехословаччині в період захоплення античною римською історією та культурою високого класицизму.
Опублікований у ранніх періодичних виданнях 'пражан' і закріплений у збірці 'Гербарій', демонструючи естетизацію степового ландшафту через імперські римські коди.
Чотиристопний та п'ятистопний ямб зі строфічною побудовою, опертою на латинські вигуки й урочисту ораторську інтонацію.
Урочистий латинський заспів 'Ave Caesar' задає тон гімнічного прославлення володаря сонячного зеніту.
Серпень виступає як Август — всемогутній цезар пір року, чиє нестерпне для смертних очей сяйво заливає простори золотом і стиглістю.
Колонади лісів і форуми нив перетворюють український степ на провінцію величної духовної імперії світла.
Поет бачить у природній кульмінації серпня торжество порядку, дисципліни форми та абсолютного самовладдя творчих сил буття.
Теми: Ave Caesar · серпень · римська античність · сонячний апогей · культ сили й порядку