Безкровна Муза – нежива…

Євген Маланюк

Безкровна Муза — нежива,
А я несу їй в бідній жертві
Мої скалічені слова —
І скривавлені, і мертві.

Не оживить, не запалить,
Не випростать зігнуті крижі.
Ось кожна думка, кожна мить
Сталевим лезом горло ріже.

Гей, поки б’ється в хвилях злив
Доби сієї лютий вітер,
Так треба грому дужих слів,
Що загули б в литаврах літері

Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?
Де марш непереможних кроків?
Де апокаліпс тих пророків,
Що поведуть в останній штурм?

повні тексти з української літератури

Про вірш

Маніфест дієвого мистецтва: відмова від безкровної, салонної поезії на користь вогненних, сповнених болю слів, покликаних будити націю.

Історія

Один із ключових віршів першої збірки 'Стилет і стилос' (1925), створений у таборі інтернованих вояків у Польщі.

Твір полемізує з традицією беззубої народницької або естетської поезії, яка виявилася безсилою під час воєнної поразки української державності.

Форма

Чотиристопний ямб із перехресним римуванням і гострими рубаними закінченнями рядків.

Драматичні метафори кривавої жертви та сталевого леза надають віршу фізично відчутної напруги.

Як читати

Поет стверджує, що муза, позбавлена живої гарячої крові та мужності, є мертвою лялькою, непотрібною народові в часи історичних бур.

Власні скалічені й скривавлені слова автор несе як жертовне приношення, бо кожна думка ріже горло гострим лезом національної поразки.

В епоху лихоліття потрібен не тихий шепіт, а грім дужих слів, здатний підняти народні крижі та гартувати воїнів для майбутніх звитяг.

Теми: місія поета · безкровна муза · залізне слово · грозова доба · жертовність і боротьба

Усі поети