Беатріче
Євген Маланюк
І знову зустріч. Це вже тричі
У днях життя її зустрів.
Тонке обличчя Беатріче
Прозорий смуток загострив.
Лани. Пшениця колосиста ничить.
Широкий вітер лине злотом хвиль.
Добридень, польовая Беатріче,
Селянська музо цих достиглих піль!
Куди ідеш? Зажевріле обличчя
Ховає марним порухом зусиль.
У кошику вода та хліб і сіль,—
Обід батькам. Не має часу. Кличуть.
Пішла. І тихий промінь ясно згас,
І знов тече земний звичайний час —
Немила праця, визначені стрічі…
Ось — міряй, обраховуй, конструюй,
В умовний час хвилюйся і цілуй,
І гірко знай, що є десь Беатріче.
Про вірш
Трансформація ренесансного образу Дантової Беатріче в трагічну селянську музу українських нив і символ невмирущої землі.
Історія
Створений під час перебування Маланюка в таборах інтернованих вояків Армії УНР у Польщі та перших місяців життя в Чехословаччині, згодом увійшов до збірки 'Стилет і стилос' (1925).
Поет гостро переживав відрив від рідного південноукраїнського краю, проєктуючи класичні європейські міфи на спогади про херсонські пшеничні простори.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим (абаб), що надає поезії елегійного, наспівного і водночас витримано-шляхетного звучання.
Мелодика твору спирається на ритмічні хвилі, які відтворюють вітровий подих над колосистим степовим ланом.
Як читати
Образ Беатріче в Маланюка втрачає суто потойбічний флорентійський характер і перетворюється на живу селянку з обпаленим сонцем обличчям — музу хліборобської праці та мученицької вірності.
Зустріч із Беатріче на нивах символізує нерозривний зв'язок поета-вигнанця з рідною землею, яка крізь кров і поразки зберігає незайману первинну чистоту.
Поєднання високого західноєвропейського неокласицизму з українським землеробським культом створює образ Батьківщини як вічної святині духу.
Теми: Беатріче · селянська муза · образ Батьківщини · туга за рідним краєм · неокласична гармонія