Біоґрафія

Євген Маланюк

1.

Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.

Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Тим криком, що горить в кривавім стиску уст,
І знать, що випало — загаснути забутим,
І спомином кінця — кісток народних хруст.

2.

Так вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.

Так конструюю вічний образ
На сірім цоколі часу,
І мудрість просина, як кобра,
Гадючим зоренням часу.

І розраховує, й шепоче,
І виміряє кожен крок,
Лиш електрична колють очі
Крізь все мереживо морок.

Заплутують густіш і гірше
Під діамантовий гіпноз,
І тільки бачу — камні, вірші,
І тільки чую — гул погроз.

І все боюсь: скінчиться термін,
А я не скінчу завдання,
І попливу один, без керми,
У тьму вмираючого дня.

3.

Мушу випити келих до краю —
Полиновий мед самоти,
Так нещадно, так яро згоряю,—
Чи побачиш, почуєш Ти?

Недорізаним звіром — вітер
Проридає в страшний простор.
(Там жито — надовго збите,
Там чорним повітрям — мор).

А я мушу незморено-просто —
Смолоскипом Тобі Одній,
Я — кривавих шляхів апостол —
В голубі надвечірні дні.

Про вірш

Поетичний автопортрет воїна й митця, чий шлях проліг проти течії — від степового херсонського простору до самотності залізних строф вигнання.

Історія

Один із найвизначніших біографічних віршів Маланюка, створений у таборі інтернованих вояків у Польщі.

Відкриває ключову лінію поетичного осмислення власного покликання, що згодом увійшла до збірки 'Стилет і стилос'.

Форма

Чотиристопний ямб із багатством інтонаційних пауз, тире та перехресним римуванням.

Синтаксис відзначається карбованим афористичним строєм, де кожна строфа схожа на девіз воїнського щита.

Як читати

Маланюк визначає своє кредо через формулу 'Завжди напружено, бо завжди — проти течій': це доля першопрохідця без предтеч, якого спалює винятково надвисока мета.

Бути єдиним болем своєї поневоленої нації та її кривавим криком — така ціна платиться за дар справжнього пророчого слова в епоху катастроф.

Автор усвідомлює неминучість власного трагічного згоряння на самоті, проте знаходить вищу гордість у безкомпромісному служінні ідеї визволення.

Теми: поетичне кредо · проти течії · доля вигнанця · служіння нації · залізний пафос

Усі поети