Крик Ксенофонтових фаланг
На подих простору і солі —
І ось реве бурунний лан
Рабом вітрила і бусолі.
І розгортається безкрай,
І ширше — сапфірове коло.
Грай, вітре, перемогу! Грай,
Як пристрасть простір поборола,
Як обрії перемогла,
І сказ стихій — в руках побіди.
Ген майорить бузкова мла —
За нею сплять скарби Тавріди.
23.02.1935
Героїчне посвячення ідеологу вольового націоналізму Дмитру Донцову — оспівування прориву Ксенофонтових фаланг і перемоги волі над морською стихією.
Присвячений Дмитру Донцову, редакторові львівського 'Літературно-наукового вістника', який був духовним лідером та ідейним натхненником покоління Маланюка.
Вірш став естетичним виразом ідеології волюнтаризму — культу сильної особистості, наступальної дії та подолання хаосу.
Чотиристопний ямб із бадьорим маршовим темпом і точним перехресним римуванням.
Динамічний синтаксис з окличними закличними конструкціями ('Грай, вітре, перемогу!') сповнює поезію штурмовою енергією.
Алюзія на знаменитий вигук 'Таласса! Таласса!' грецьких гоплітів Ксенофонта символізує радість відкриття безкрайнього простору й тріумф над ворожим оточенням.
Буряний океан стає рабом вітрила й компаса: поет прославляє залізну дисципліну людського розуму та волі, здатну приборкати сліпий стихійний сказ.
Образ пристрасті, що перемагає горизонти, утверджує лицарський ідеал боротьби як найвищого сенсу буття нації.
Теми: Дмитро Донцов · Ксенофонтові фаланги · волюнтаризм · перемога волі · морська стихія · лицарський чин