Із “Полину”
Євген Маланюк
Тут ті ж невільники злиденні,
Тут та ж сліпа і рабська кров,
А там ім’я посмертне “Ленін”
Вже обертається в “Петро”.
І знову, знову вершник мідний
Над бруками з твоїх кісток,
Пускаючись в галоп побідний,
Заносить мідне копито —
Це ж він, незнищений, як завше,
В вітрах історії — стріла, —
Москву залізом загнуздавши,
Ще раз Полтавою пала.
Се мрець воскрес і бенкетує,
Наллявся кров’ю і гуля,
Копитом топче і катує,
І стугонить моя земля,
І тяжко стогне раб відвічний.
Даремно клекотить весна
І віє вітер історичний:
Він знов не чує і не зна.
1925
Про вірш
Історіософське викриття незмінної сутності російського імперіалізму, де ленінський більшовизм виявляється прямим продовженням кривавого деспотизму Петра I.
Історія
Вірш із програмного циклу 'Полин' (збірка 'Гербарій', 1926), у якому поет дав безжальний діагноз російській політичній системі після утвердження радянської диктатури.
Маланюк спирається на пушкінський міф про Мідного вершника, деконструюючи його як символ вічного деспотизму, збудованого на кістках козаків.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням, що створює важку, грозову ходу імперського маршу.
Саркастична антитеза та викривальна інтонація підкреслюються різкими синтаксичними перепадами й ритмічними акцентами.
Як читати
Маланюк прозірливо демонструє, що зміна вивісок з імперської на більшовицьку не змінила суть: ім'я Леніна обертається тим самим Петром І, а народ залишається рабом.
Мідний вершник, що заносить копито над бруком із людських кісток, є алегорією незнищенної тиранії, яка несе поневоленим народам лише смерть.
Твір звучить як попередження про неможливість будь-яких компромісів із Московією, доки панує її віковічна рабська й загарбницька природа.
Теми: деконструкція імперії · Мідний вершник · Петро І і Ленін · історична незмінність тиранії · трагедія неволі