Куліш
Євген Маланюк
Гарячий день втопивсь в нічній прозорій
млі.
Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня —
І знав, що все це — в тьму,
в майбутнє цій землі.
В неславу й забуття…
А ніч — лунка безодня —
Дзвеніла зорями… І сторінки по одній
Ще мерехтять в очах. — І на нічнім теплі
Ти полетів у даль, туди, де вже світлів
Похмурий небосхил зорею передодня.
А хутір в сяєві — казкові лаштунки,
Мов дивний Чигирин,
де сплять гетьманські залі,
Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий,
Залізний стиль нових універсалів…
Прокинувсь. І перо виводить ядом спраги:
“Народе без чуття, без чести, без поваги”.
25.9.25
повні тексти з української літератури
Про вірш
Портрет Пантелеймона Куліша як самотнього титана українського ренесансу, що в темряві безпросвіття перекладав Шекспіра заради майбутньої культури нації.
Історія
Написаний у період роздумів Маланюка про будівничих української високої культури ХІХ століття. Куліш був для поета взірцем 'європеїзатора' та творця державної мови.
Вірш увійшов до збірки 'Земля й залізо', поєднавши культурологічний аналіз із трагічною біографією письменника на хуторі Матинівка.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Плавний і водночас вагомий ритм відтворює атмосферу нічної зосередженої праці мислителя.
Використання розгорнутих метафор космічної ночі та світла сторінок підкреслює інтелектуальний вимір постаті.
Як читати
Куліш зображений у момент перекладу Шекспіра серед хутірської темряви — жест великої віри, здійснений всупереч глухій колоніальній ночі й забуттю.
Поет підкреслює трагізм першопрохідця: працювати для майбутнього цієї землі, знаючи, що сучасники зустрінуть працю байдужістю чи насмішкою.
У постаті Куліша Маланюк вітає будівничого європейського духу України, чий інтелектуальний подвиг пробив шлях у всесвітню безсмертність.
Теми: Пантелеймон Куліш · переклад Шекспіра · культурний чин · титан праці · європеїзація України